Прикрите рядном, широке, відповідно до потреб ремесла, очеретяне ліжко було незастелене. Дінора поклала дитину на ряденце, Ліа простяглася поруч. Агналдо назбирав хмизу, Діва розпалила вогнище, і в повітрі потягло сирим димком. І ось уже тепло огорнуло дитину й вагітну, заворушилися блощиці.
Негр непомітно зник. Як же так, здивувалася Ліа. Ба ні, невдовзі повернувся; з мурованого, вапнованого дому він приніс великий заяложений гамак. На ньому Факел приймав своїх любок, Зулейку та Епіфанію, якщо рахувати тільки двох останніх. Він почепив його на розчалках, вритих у землю на затиллі халупи.
— Якраз на двох, гамак двоспальний, — сказав він Діві й Дінорі.
Тільки тоді попрощався, додавши, що завжди до їхніх послуг. Якщо потребуватимуть чогось, хай не соромляться, він завжди в своїй майстерні. Разом з Агналдо він подався геть, Горюха подріботів за ними. З-за стовбура кокосової пальми Діва дивилася, як вони йдуть: пес, брат і коваль. Якийсь час вона стояла й милувалася повним місяцем, що завис над річкою, а тоді пішла у хату.
З гамака Дінора злізла, краще лягти на ліжку, коло Ліа: між ними буде дитина. Зігріта теплом жіночих тіл, дитина одразу заснула, засопла й натомлена мати. Ліа теж почала дрімати, вже не відчуваючи свого великого живота.
Згорнувшись клубочком у гамаку, Діва дослухалася до гамору, що долітав із Жаб’ячої Коси і з недалекого вигону. Чулося тупотіння ніг, окремі слова, сміх; що більше смеркало, то більшало руху. Тупали копита, погоничі кликали коней і мулів: Хоробрий, Квітка, Горицвіт, Діамант, Мориска… З сусідньої халабуди долинули уривки розмови.
— Сьогодні не можу, в мене краска… — виправдувалася жінка.
— Ах ти ж потіпахо, підстилко! — обурювався чоловік.
— Факеле! Гей, Факеле! — розлігся раптом крик.
Не інакше якийсь обозник хотів підкувати ослів, і, певно, його почуто, бо більше не гукали.
Від гамака йшов міцний дух — звісно, запах негра — і огортав її густою хвилею. Негр проводив тут жаркі ночі в обіймах жінок, і сітка була вся просякнута його потом. Цей запах п’янив її; Діва відчувала себе так, як у ніч святого Жоана, коли хильнула женіпапової наливки.
Перший помітив, як змінилася Діва, Бастіан да Роза, шанований майстер-каменяр, красень мужчина, блакитноокий білий — велика рідкість у цих краях. Жінки сохли за ним, кралі билися за нього.
На Ослячому шляху стояло кілька осель з цегли й черепиці, випаленої Меренсією і Зе Луїзом. Серед них будинок Бастіана да Рози — Жозе Себастіана да Рози — спершу був найбільший і найзручніший, та це й зрозуміло: він сам його будував, тож подбав і про міцний підмурок, і про надійну покрівлю. Стіни голубі, вікна рожеві, карнизи з дерев’яними жолобами для стоку дощової води. А розкішна вбиральня в садку! Глибочезна яма, а зверху дерев’яний стільчак. Достеменно, як у кращих домах Такараса й Ітабуни. Перший клозет у Великій Пастці. Таку вигоду одразу ж завели собі й Кастор з Фадулом. Спершу Фадул, бо це він звелів викопати за армаземом криницю, ще до того, як полковник Робустіано де Араужо викопав колодязь для потреб коралю та погоничів.
Для парубка дім був явно завеликий, тож у Великій Пастці й подейкували про скоре одруження Бастіана да Рози, про його бажання завести сім’ю. Ходили чутки, що в Ітабуні, його рідному місті, завелась і наречена. Там він добряче погуляв, показився і занапастив чимало дівчат на відданні. Велика Пастка ще була привалом для обозників, коли він прибився сюди, підрядився ставити разом з Лупісиніо рубану хатину; найняв їх турок Фадул, коли вирішив розпрощатися з валізою мандрівного торговця. Бастіан виконав цю роботу та так і зостався тут назавжди, місцина йому сподобалась. Перебивався роботою по сусідніх маєтках, майстрував помістки, корита й сушильні; відростив вуса й бороду і легко міг би зійти за грінго. У Великій Пастці він, як і Факел, не мав відбою від дівчат.
Час минав, а Бастіан да Роза все ще парубкував, навіть не завів постійної любаски, хоча охочих не бракувало. Нічого не домоглася й Марія Беатриз Моргадо, безталанна кузина дони Кармен Моргадо де Ассіз Годиньйо й полковника Еноха де Ассіза Годиньйо — безталанна, але дворянка. Бастіан жив на фазенді Годиньйо, перебудовував «великий дім» і знічев’я опинився в обіймах дони Марії Беатриз; дворянка вже втратила дівоцтво — постарався багатий кузен, і то теж знічев’я. Проте безталанна кузина вперто запевняла у своїй недосвідченості в любовних справах. Ця високородна дівчина хотіла покинути багатий дім і своїх кузенів, де жила на всьому готовому, — за цю ласку вона провадила господарство, наглядала за служницями й виховувала дітей, — і жити у Бастіана, не претендуючи ні на що, нехтуючи забобонами, плітками, прокльонами Моргадо й Годиньйо. Бастіан да Роза відрадив її: ще бракувало, щоб через якусь дівку його підстрелили або штрикнули ножем.
Разом з Гвідо Бастіан перейшов річку: старий Амброзіо й Жозе дос Сантос хотіли поговорити про будівництво борошняного дому. Зустрівши Діву з мотикою, він не впізнав її — подумав, що то одна з дочок Жозе дос Сантоса. їх було в нього троє, для трудящого чоловіка це просто знахідка; дві ще зовсім молоденькі й старша Рикардина, крива на одне око. Тому й волочилася з кожним, тільки помани: її бачили по всіх закутках з Додо Жердиною, пришелепкуватим парубійком, забродою без роду-племені. В борг — віддасть, коли зможе, — Лупісиніо змайстрував йому крісло, і Додо Жердина взявся за стрижку й гоління. На авторитетну думку капітана Натаріо, одного з його перших клієнтів, перукарське крісло — найпевніший доказ того, що Велика Пастка перетворюється на справжнє містечко.
Завжди в роботі, як і інші майстри, мулярі й теслярі, що опоряджали поміщицькі будинки, у Великій Пастці Бастіан да Роза бував рідко, доньки Амброзіо не бачив місяцями. Пам’ятав її мовчазним худющим дівчам з довгими косами, закинутими за спину; Діва гралася з дітлахами в піжмурки, торгувала з батьками й братами на базарі. Невже ж це таки вона — грудастенька, в підтиканій спідниці — розпушує землю мотикою? Та це ж справжня жінка, юна, гарна й пишна. Зазеленілий кущ маніоки.
Раніше тут усе глушили непролазні чагарі, пожухлі від куряви, царство колючок і змій. А після прибуття сержипанців зазеленіли грядки квасолі, лани маїсу й маніоки, шпалери машіше й шушу. Все змінилося. Не тільки земля, а й люди. Іншими стали Жоанзе, Дінора та її син, що вже конав у дорозі. Похмурий Агналдо та його дружина Ліа, що приїхала сюди черевата, ледве жива. Авреліо й Нандо, вже не кажучи про старе подружжя, забите й упосліджене. Корумбаси, вигнані з Мароїма, стали невтомними землеробами. Ліа народила, а Збуй-Вік прийняла першу в Великій Пастці дитину, хлопчика.
Амброзіо й Жозе дос Сантос уточнювали деталі проекту борошняного дому, Лупісиніо слухав їх, час од часу докидаючи й своє слівце. А Бастіан да Роза дивився, як працює дівчина, вся осяяна сонцем: лице як у святої, тіло як у цариці: от би з такою йому зійтися!
З Кастором Абдуїном все сталося інакше, не так раптово, проте його подив і потрясіння були не менші. Своє відкриття він зробив через кілька днів після переїзду родини капітана Натаріо да Фонсеки в нове житло на пагорбі; розмірами, вигодами й розташуванням будинок той став у Великій Пастці найкращим.
ebooksa