— А там що?
— То Жаб’яса Коса, притулок повій. Раніше їх було п’ять-шість, а нині — легіон.
Полковник помітив на вулицях жвавий рух. Біля складу полковника Робустіано де Араужо розвантажували сухе какао — обоз прибув чималенький. У коралі, возилися з биками чоловіки в шкуратянках. У дворах і завулках рилися й греблися в гної свині, кури та індички. Пробігла наполохана зграйка цесарок. По камінню через річку перебиралася жінка.
— А твій дім, Натаріо? Певно, отой? — Полковник показав на мурований, побілений вапном будинок негра Факела Абдуїна.
— Ні, полковнику. Мій стоїть на вершині он того пагорба. Звідси видно. Вам не конче туди підніматися.
Полковник звів голову і глянув на новобудову: оселя гідна власника маєтку Винозоре. І панує над виселком.
— Видиратися не треба, бачу й так. Справжня тобі резиденція.
Гість зичливо всміхнувся колишньому жагунсо й кумові; непогано б щось подарувати для нового помешкання.
— А меблі, Натаріо, вже купив?
— Авжеж, пане. В основному замовив Лупісиніо, а дещо привіз із Ітабуни.
Полковник задумано дивився на житло Натаріо.
— Ти, куме, здається, полюбляєш пісні?
— Та ніби.
— Тоді я подарую тобі грамофон, такий, як у мене. Поставиш у кімнаті й слухай, скільки хочеш. — На дозвіллі в Аталаї полковник розважався, слухаючи арії на грамофоні: останній крик моди, престижна штучка, неодмінний атрибут заможних осель.
— Дякую, полковнику. Ото Зилда зрадіє!
Фадул без у гаву запрошував:
— Заходьте, полковнику, ви у себе вдома.
Полковник переступав поріг, поклав на прилавок хлист, окинув поглядом полиці з товаром. Араб продавав усього потроху, його армазем був і шинком, і бакалією, і крамницею готового одягу та дешевого краму — грубої бабовняної матерії, ситцю, саржі, а також рундуком із залізними виробами.
— Якщо хочете відпочити, то тут є гамак. Дім мій убогий, але він до ваших послуг.
— Гаразд, я побуду тут трохи, Фадуле.
ebooksa