Кілька хвилин Фадул сидів нерухомо, збираючися з силами. З шиі і плеча в нього текла кров, але він набрав повні груди повітря і розірвав мотузки, якими був зв’язаний. Тоді вихопив пістолет в одного кабри і почав стріляти. У пекло він устиг відправити лише двох, бо Бенайя випустив у нього аж шість куль. Не вдалося Мілкій Могилі зарізати турка ножем, як він намірявся.
Так загинув Фадул Абдала, Великий Турок, турок Фадул, сеу Фаду половинщиків і обозників, колишній коробейник, шинкар, силач і балагур.
Коли все минулось, коли прийшов і запанував суворий закон, про здобуття і підкорення Великої Пастки розказувалося по дорогах, путівцях і стежках грапіунської землі чимало різних історій. За повідомленнями газет, найзапекліший бій наприкінці земельної війни — а закінчилася вона пам’ятною великою пасткою — відбувся на тому самому місці, звідки пішла її назва.
Якщо в столиці кожен листок викладав свою версію подій, з аргументами за і проти, то народні віршописці одностайно осуджували різанину, ставали на бік мешканців Великої Пастки. Вони пояснювали причину заколоту заздрістю, користолюбством, свавіллям. Розвінчували піднесених газетами героїв, обвинувачували переможців у жорстокості та насильстві й захищали переможених.
Ці куплети, що хибували на метрику й граматику, облетіли всю країну, досягнувши найдальших куточків Параїби і Пернамбуко. Мерехтливим світлом гасничок вони осявали похмурий лик Великої Пастки.
Опівночі над сплюндрованою землею, над убитою річкою світив повний місяць, а на вершині Капітанового Шпиля під мулунгою причаїлися Жасинта Збуй-Вік і Натаріо да Фонсека; вона — з рушницею, він — з парабелумом. Внизу лежала Велика Пастка, захоплена бандою головорізів.
— Найкраще з усього, — казала Збуй-Вік, — ні з чим не зрівнянне — це приймати дитя. Бачити, як грудочка живої плоті виходить з черева жінки, і передавати її в руки людям. Це зворушує до сліз. Коли я приймала першу дитину, то аж заплакала.
Тонкі губи капітана ворухнула легенька усмішка.
— Ти прийняла чимало дітей. Тепер ти справжня матрона.
— Ми змінювалися і зростали разом із виселком. І ти теж, Натаріо, вже не колишній лихий кабра.
— Може, й так.
У місячному сяйві показалася кавалькада: верхівці ситі, випещені, добре вдягнені, веселі — вони їхали у свої володіння. Жасинта поклала ствол рушниці на розсоху. Капітан Натаріо да Фонсека промовив:
— Прегарна місцина для життя.
— Просто незрівнянна, — погодилася Збуй-Вік.
Верхи на чудовій кобилі, на чолі кортежу, їдучи між головою муніципалітету і божественною Людмилою Григорівною, гордовито погойдувався в сідлі бакалавр Боавентура Андраде-молодший, володар цього краю. Обличчя його сяяло усмішкою.
Натаріо підняв свій парабелум і прицілився в голову Вентуриньї. За двадцять з лишком років він жодного разу не схибив. З вашого благословення, полковнику!
Тут, на своїй зорі, уривається історія міста Веселкополіс, коли воно було ще тільки Великою Пасткою, похмурим ликом. А про те, що настало потім — прогрес, емансипація, перейменування, комарка, муніципалітет, церква, бунгало, особняки, англійська бруківка, голова муніципалітету, вікарій, прокурор і суддя, форум і в’язниця, масонська ложа, громадський і літературний клуби, — про світлий лик розповідати не варто.
ВСЕ ЗАВТРА, ТА ВСЕ ЗАВТРА, ТА ВСЕ ЗАВТРА[37]
ebooksa