Від пронизливого виття сирени, здавалось, тремтіли стіни кімнати. Все місто перетворилось на якийсь велетенський зойк. Андре Ведрін стрибнув на паркет, що зарипів під його кроками, швидко натягнув штани, сорочку, взув черевики і кілька разів пройшовся по кімнаті, кидаючи на ліжко заздрісні погляди.
Анрієт поволі розплющила заспані очі. Хвилину вона байдуже дивилася перед собою, потім помітила Андре Ведріна.
— Що там таке? — сонно пробелькотіла вона.
— Тривога.
— Яка тривога?
Андре Ведрін підвищив голос.
— Звичайна тривога! Хіба ти не чуєш сирени?
Анрієт, прокинувшись остаточно, солодко позіхнула і щільніше загорнулася в ковдри.
— Котра зараз година?
— Чверть на восьму.
— О! То ти вже одягся?
— А ти не бачиш?
Він нахилився над ліжком, і Анрієт обняла його за шию. Андре припав до її вуст. Тепло її рук викликало у нього бажання знову вкластися в ліжко. Він з ніжністю подумав, як було б добре зустрічати разом такі ранки після війни, збиратися на роботу, знаючи, що вдома на тебе чекатиме дружина. І мимохідь поцілувати одного чи двох малюків.
— Добре спала, люба?
Вона з посмішкою поглянула на нього.
— Добре. А ти?
— І я теж.
Сирени замовкли. Андре Ведрін і Анрієт з задоволенням вслухалися в тишу.
На сходах знялася метушня. Мешканці будинку в паніці тупотіли вниз. Почувся чийсь приглушений голос:
— Швидше, панове, швидше, не баріться! Плакали діти.
ebooksa