— Вони спускаються в сховище. — Анрієт презирливо показала кудись униз.
— Таке розпорядження, — пояснив, усміхаючись, Андре. — Ну, добре, чи можу я, люба, перш ніж ми загинемо під руїнами будинку, підігріти воду для гоління? Я волію вмерти чисто виголеним.
— Бери й голись! От і добре, заразом запалиш мені гасову пічку.
Андре Ведрін озирнувся навколо.
— Он там, у правому кутку, за ширмою… Сірники у кухні на столі.
Те, що вона звала кухнею, було насправді маленькою комірчиною без вікна, де стояв мініатюрний білий столик, керогаз на підставці і стінна шафа для посуду. Скрізь було чисто й охайно, але речами, видно, давно не користувались, — тут навіть тхнуло цвіллю.
Андре Ведрін запалив пічку і приніс її до ліжка.
— У тебе, Анрієт, я бачу, вітер свище на кухні й на полицях. Нічого немає, навіть гасу. Просто не збагну, як ти живеш.
— Обмін, любий П"єре, обмін! П’ять літрів гасу, звичайно більш чи менш розведеного, за три метри чистої, або майже чистої шерсті… Іди вмиватися, я якраз встигну одягнутися, поки ти скінчиш. Коли не важко, відкрий, будь ласка, віконниці.
Він виконав її прохання. Надворі було страшенно холодно. За ніч вулиці засніжило, і на ранок ртутний стовпчик термометра опустився дуже низько. Сніг весело рипів під ногами перехожих, які нап"яли на себе всі теплі речі й закуталися так, що не видно було облич; у повітрі іскрилися і танцювали міріади блискіток-сніжинок.
Коли Андре Ведрін закінчував свій туалет, прозвучав сигнал одбою.
— Знову нічого не вийшло у союзників, — пробурмотів він.
Голився він безпечною бритвою, яку знайшов у Анрієт. Він завжди голився вранці, коли залишався у неї, але не дуже любив цю процедуру. Безпечною ніколи так не поголишся, як справжньою старою бритвою, яку він ретельно й довго гострив і направляв на гладенькому ремінному правнику; так робили його дід і батько.
— У тебе нема часом одеколону, Анрієт?
— Є, візьми в моїй сумочці. Але не захоплюйся. Зараз він дорожчий за гас.
Чути було, як сусіди вже поверталися з підвалу до своїх квартир. Хлопчик, що весь час плакав, коли спускалися в сховище, питав:
— А коли ж я піду до школи?
Його мати відповідала:
— О господи, не терпиться йому, наче ніколи ти там не був.
Андре налив трохи одеколону на долоню. Пахощі фіалок змішалися з запахом гасу. Він освіжив обличчя і поспішив одягнутися.
ebooksa