Коли він зайшов до кімнати, Анрієт попросила подати їй халат. Андре поклав халат на ліжко, а сам вмостився на краєчку. Кінчиками вуст Анрієт торкнулася його обличчя. Він відповів їй, потім поліз рукою під простирадло і легенько стиснув її груди. Смішно, кінчики їх одразу ж настовбурчилися. Він глянув на неї і підморгнув.
— Це не те, що ти думаєш, — пояснила вона лукаво. — Це від холоду. У тебе руки холодні.
Він знову поцілував її, підвівся і зняв своє пальто.
— Ти вже йдеш? — спитала вона.
— Йду, сьогодні у мене багато роботи. Треба обговорити і здійснити святкову програму, що припаде до смаку французам і, мабуть, не дуже сподобається бошам. Ми…
Він замовк.
Вона уважно слухала його, здивовано піднявши брови.
Андре всміхнувся і, несподівано перевівши розмову на інше, запитав:
— Що ти робитимеш ці вісім днів?
— Працюватиму, звичайно. Я взяла з собою шитво і портативну швейну машину.
Вона підвелася на ліктях і кивнула на маленьку валізку, яка стояла під вікном.
— А ти коли повернешся?
— Цього ж вечора… Принаймні, я так сподіваюсь.
На маленькому настільному годиннику з онікса, біля якого на мармуровому каміні стояв патефон і альбом грампластинок — до речі, ліжко і шафа ніяк не пасували до годинника і каміна в стилі ампір — було двадцять п’ять хвилин на дев"яту.
Андре Ведрін ще раз поцілував Анрієт і вийшов.
Цього ранку всю його істоту сповнювала якась незвичайна ніжність до неї. Вони навіть не сперечалися про класичну музику. Йому хотілося бачити в цьому щасливу прикмету: значить, він таки вплинув на неї.
Уважно розглядає у вітрині’, водночас краєчком ока стежачи за вулицею.
Він завжди так робив, і коли йшов на побачення з Перрішоном, і коли повертався. Це вже стало звичкою. Андре не помітив, щоб хтось зупинився віддалік чи йшов за ним слідом після того, як він залишив явку в бюро Перрішона на майдані Філіп-Маркомб. Він попростував на вулицю Сент-Ерем. Ніхто за ним не стежив. Тоді він пішов униз вулицею, вздовж гратчастої огорожі скверу Блез Паскаль. На серці було неспокійно.
«Якби Альбер знав це, він би дав мені доброго прочухана. І мав би рацію. Але ж я ще нічого такого не зробив для справи, я ніколи не керував такими операціями! Яке щастя, що незабаром ми перейдемо до активних дій. Макі, ми будемо формувати загони макі!»
Андре Ведрін спробував пригадати, що він знав про життя партизанів. В пам"яті спливли уривки з кінофільму, що його він бачив колись замолоду. Назви фільму він уже не пригадував, але пам’ятав, що дія відбувалася в Іспанії. Іспанські селяни, озброєні шаблями, списами і мушкетами, атакували в дикій місцевості регулярне французьке військо. Розгорілася битва, яка скінчилася поразкою французів.
ebooksa