— Коротше.
— Можна й коротше. Пачка грошей, яку нібито знайшла Пухальська, складалася із самих п’ятірок. Сто п’ятірок у банківській упаковці. Здогадуєшся?
— Ні, — сказала Наталя.
— Пояснюю доступно: Пухальська знайшла ці гроші і здала в міліцію дев’ятнадцятого червня, тобто на другий день після того, як Іван Гаврилович Щербак побачив у дружини таку саму суму.
— По-твоєму, Ганна Щербак загубила ці гроші? Чи, може, ти думаєш, що вона їх викинула?
— Чи так, чи так, а знайшла їх людина з прізвищем Ганниної співробітниці й ім’ям сусідки, жінка, яка проживає за неіснуючою адресою.
— Гадаєш, Ганна сама здала гроші в міліцію? — здивувалася Наталя.
— Нащо мені гадати? — стенув плечима Кравчук. — Черговий Ленінського райвідділу упізнав її по фотографії.
— Нічого не розумію, — знизала плечима Наталя.
— Ото ж бо, — зітхнув Кравчук. — Що, звідки і навіщо — розумій, як хочеш.
— Ти розповів про це Лежнєву?
— Ще ні.
До кімнати зазирнув Винник.
— Товариші, запрошують на нараду.
Нарада відбувалась у кабінеті прокурора області. Крім Романенка, були полковник Кулінич і начальник обласного управління міліції.
Лежнєв попросив Наталю поінформувати присутніх про хід розслідування. Коли вона згадала про Джона — Палія, Володя Кравчук, котрий сидів навпроти неї, сказав:
— Даю довідку: лаборант хіміко-технологічного інституту Георгій Палій з учорашнього дня пішов у відпустку і зник невідомо куди. Ми оголосили розшук.
— Цікаво, — зауважив Кулінич. — Понад місяць шукали людину, а знайшли — одразу ж прогавили.
— Позавчора у мене не було підстав затримати його, — спалахнула Наталя, беручи зауваження на свою адресу.
— Нема їх і тепер, — докинув Лежнєв.
ebooksa