Підняти вітрила!

Вони одразу ж рушили на Суец, залишивши проклятий острів. Капітан стояв біля стерна, в дозорі була Аднана, прив"язаний до носової щогли пірат блукав поглядом по палубі, стомлені люди відпочивали в затінку вітрил, Негріле лежав з закривавленою пов"язкою на нозі, затиснутій між дві дощечки, а Мігу сидів поряд і гладив його по шиї, нашіптуючи на вухо ласкаві слова.

Вони пройшли майже півтори тисячі миль сюди, витратили цілий місяць на плавбу, стільки ж їм треба назад: півтори тисячі миль і місяць безсонних ночей, боротьба з штормами, гнітючість штилів, сотні годин напруження й неспокою… І все, вважай, намарне.

Так, «Сперанца» не досягла мети в цій подорожі, але виконала до кінця повеління з книги дружби.

РОЗДІЛ XVI

СПІВ СИРЕНИ

Відчаливши від піратського острова, «Сперанца» через вісім днів кинула якір у Суеці, і поки Герасім ходив до поліції, щоб забрали останнього з піратів Безбородого, Антон Лупан подався в контору.

— Ви вже повернулися з Бербери? — здивовано спитав капітан порту, — видно, пам"ятав, що «Сперанца» пройшла тут два тижні тому.

— Ми були не на Бербері, а на архіпелазі Шейхарат.

Службовець порту скочив на рівні і вигукнув, ніби був не при своєму:

— Шейхарат!.. Острів Мусара!.. Звідти ж прийшов і оцей француз, П"єр Ваян, який розбив піратів!

Тепер настала черга Антонові вигукнути:

— П"єр Ваян?!.

— Так, пане, — відповів капітан порту, не підозрюючи, який вихор думок і почуттів викликали в новоприбулого ці слова. — Він був у кінці липня, якщо хочете, можу сказати точніше. — Він погортав журнал. — Точно. Двадцять восьмого липня. Він ішов з острова Мусара і віз двадцять шість піратів, яких передав поліції. Суд над ними тривав дуже довго, і три тижні тому двадцять п"ять із них були повішені. Тільки одного, який трохи не в собі, судді пощадили, запроторивши під варту в шпиталь.

— А П"єр, П"єр Ваян, пане? Що ви знаєте про нього, бо я шукаю його вже понад чотири роки, куди він пішов?

— У Стамбул, згідно з його заявою. Ось дивіться, так і записано в журналі… Він при свідках доказав, що шхуна, якою він прийшов з острова, зроблена ним самим. Назва «Есперанса», записана вона в нас під французьким прапором… Дуже гарний корабель, пане, і добротно зроблений, — провадив той далі, не помічаючи й досі хвилювання, що охопило чоловіка, який стояв перед ним. — Я хотів сказати вам минулого разу, що він схожий на ваш, і що теж дивно, навіть назви схожі, але ви дуже квапились…

Капітан «Сперанци» тільки очі витріщив. Якби ж то сказав!.. Зараз він був би на п"ятсот миль ближче до П"єра. Але книга дружби веліла йому йти вперед, і він пройшов свою дорогу до кінця.

— А що за люди з ним були?

— Усі моряки. Шестеро з них, ось вони записані тут, пішли на «Есперансу», решта на різні кораблі. Двоє, англієць та італієць, лікувались у нашому шпиталі аж до вересня. А перед тим як репатріюватися, прийшли в контору підписати свої морські книжки.

— Отже, нема жодного з тих, хто прийшов з П"єром Баяном?

— Жодного. Всі пішли.