Сонце підбилося вже високо, і, незважаючи на осінню пору, спека серед закритих рифів ставала вбивчою. Подих вітру замість прохолоди приносив трупний сморід.
— То що тут сталося? — повторив капітан.
— Полонені повстали, пане. Їх було чотирнадцять разом з французом, вони захопили нас хитрістю… — В очах пірата блиснула зненависть. — Спершу задушили вартового внизу, забрали в нього каптан і рушницю. Відтак один із них дістався до грота, де ми тримали порох, підпалив його, а потім… Була велика різанина!
— Вас скільки було?
— Тридцять сім. Двадцятьох ватажків, крім мене, вони вбили, повісили вгорі, біля гармат, а решту, поранених і здорових, закували в кайдани й забрали з собою на корабель.
— Ото вони повішені під Суецом, Герасіме! — сказав капітан.
— Можливо, пане.
— Не можливо. Я певен!.. А ти як врятувався, поганцю?
— Я кинувся вплав он до того острова, там заховався, бо шукали саме мене, а коли вони пішли, я повернувся. Думав, може, врятувався ще хто-небудь, але всі, кого вони не забрали, були мертві, так я й залишився сам.
— І відтоді ти тут?
— Так. У мене було трохи харчів…
— І чого ти чекав? На що сподівався?
— Думав, прийде Безбородий…
— Безбородий не прийде ніколи! Його теж зжерли акули!
При цих словах пірат знову впав, ударившись лобом об землю.
— Пощади, пане!
Антон помовчав, ще раз глянув на жалюгідний острів, на хирляві пальми, на пропечене сонцем каміння рифів, на три скелі бастіону, завалений грот…
— Заберіть його! — звелів він, показавши на пірата. — Усі на борт! Нам тут робити нічого!
— І куди ми вирушаємо, пане? — спитав стерновий, нахиляючись, щоб узяти на руки Негріле.
— За П"єром Баяном, Герасіме!
ebooksa