І цього вечора, завершуючи свій шлях, Антон Лупан знову думав про П"єра Ваяна, про його невідому долю, і йому знову спливли на думку колишні слова друга. Він не знайшов нічого особливого на тій землі, край якої стояв зараз, але найважливіше те, що з карти зникла ще одна біла пляма!
І ще одна радість була в капітана «Сперанци»: там, унизу, стояло селище, перша ознака цивілізації. Йому з екіпажем удалося зробити життя алкалуфів трохи людянішим.
Крістя Бусуйок і Мігу поставили намет, потім розпалили вогнище, всі сіли вечеряти.
Тим часом ніч глибшала, зі сходу погрозливо насували дощові хмари, зорі, ледве-ледве з"явившись, зникали одна по одній, злякано зиркаючи на людей. Повітря в горах було холодне, але всі вже звикли і до холоду, і до вільгості.
І Антон Лупан сидів, спершись спиною об скелю, й дивився на зорі. Аднана сиділа поряд, теж втопивши погляд у темряву, яка дедалі густішала.
— Дивись! — дівчина враз здригнулась, ніби злякалася.
— Що таке?
— Упала зірка й блукає в лісі!
По той бік протоки видно було блимаюче світло у лісі, воно гойдалося, гублячись на мить, щоб з"явитися в іншому місці.
— Це не зірка, а вогонь, — сказав Антон і підвівся, охоплений неспокоєм. — Не наробив би він лиха.
І якщо аж звідси видно було, що вогонь ріже темряву дуже швидко, то це означало, що людина, яка його несла, не йшла, не бігла, а летіла стрімголов. Підійшли Крістя Бусуйок і Мігу.
Досягнувши краю лісу, смолоскип повагався якусь мить, потім почав загрозливо хитатись, розсипаючи іскри, мов зоряний дощ, і враз від нього спалахнув новий вогонь, перетворившись у велике полум"я.
Антона Лупана ніби різонуло кинджалом по серцю.
— Вони підпалили село! Збирайте намет і ходімо!
Здалеку годі було роздивитися, що горять не хати алкалуфів, а будиночок Мартіна Стрікленда.
РОЗПЛАТА
В один із рідкісних сонячних днів годині о дев"ятій ранку за коліном протоки з"явились вітрила якогось корабля — це було перше судно тут за останній рік. Вітрильник, повільно пройшовши з півмилі, зупинився за островом, і дозорці на березі більше його не бачили.
Увечері, тільки-но посутеніло, Мартін Стрікленд і Блек Педро тримали в будиночку таємну раду.
— Скільки в тебе людей?