Мігу вперше чув деякі слова: бриз він ще уявляв собі, а кого спитати про вузли?
— Усім стояти по місцях! — крикнув капітан.
Люди розбіглися по палубі кожен на визначене йому місце, але не було ні поспіху, ні суєти.
Лунали команди, шуміли вітрила, крутилося стерно, і коли юнга отямився, то сонце вже світило в потилицю, а не в очі. «Сперанца», мов слухняний кінь, який відчуває вуздечку, змінила курс і тепер ішла до Суліни, тягнучи за собою білу борозну в синьому морі.
— А мені що робити? — спитав Мігу капітана.
— А ти дивись і запам"ятовуй усе, що тут робиться.
Це теж наказ, який треба виконувати. Мігу озирнувся довкруг, але нічого особливого не відбувалося, тільки море з голубого ставало сірим, Ієремія та Крістя Бусуйок, помивши палубу, зайнялися кожен тим, чим підказувало серце, — перший у затінку під великою щоглою чистив ганчір"ям заіржавілого мушкета, другий гуляв поглядом по вітрилах. Негріле тримався біля капітана на носі, ніби його хтось поставив пильнувати за безкінечним морем, Герасім вдивлявся в далину з-за керма, Ісмаїл дофарбовував шлюпку.
Вештаючись по палубі від носа до корми, шмигаючи під реями, Мігу навіть не помітив, що з певного часу не відчуває хвилювання моря, не боїться навіть тоді, коли корабель сильно нахиляється.
Тільки-но вони пришвартувалися в порту, як на палубу стрибнув огрядний чоловік і спитав, де капітан.
— Я — Леоніда Велісаратос, експортер із Бреїли. Ви не чули про мене? — почав він швидко.
— Не чув, але ви все одно заспокойтеся, бо цим не виграєте нічого, кіре Леонідо!
— Та як же мені заспокоїтись? Ви ж навіть не знаєте, скільки я настраждався!..
Поки купець галасливо скаржився, Герасім облишив роботу, підійшов ближче і став уважно прислухатися.
— У мене гниє ліс у порту!
— А про що мова, пане? — спитав капітан «Сперанци».
— Дивіться, нинішньої весни я домовився з кіром Яні, що він «Пенелопою» зробить два рейси з будівельним лісом до Пірея. Я навіть доставив товар сюди, щоб кір Яні не піднімався до Бреїли…
Герасім ступив ще крок уперед і нашорошив вуха, хоча не виказував жодним рухом інтересу до незнайомця та його біди.
— Я дотримав слова і послав ліс сюди ще перед Великоднем, — вів далі кір Леоніда стражденно. — А він лежить он на пристані і гниє, вісім вагонів чудових букових дощок!..
— А ви не намагалися знайти другого капітана? — співчутливо спитав Антон Лупан.
Герасім підступив ще на крок ближче.