— Шукав, та не знайшов, — бідкався купець. — Приходить мало суден і малі, а ті, що проходять, то вже зайняті… Пропаде товар або впаде в ціні — і мене здійме на сміх кір Піколакі в Піреї.
— Пане, — зрадів капітан, що йому поталанило з товаром. — Якщо ви нам довіряєте, то ми саме готуємось піти в…
Тут Герасім ступив ще крок і опинився між ними.
— А як же бути з пшеницею кіра Лівардіті? — спитав він з найсерйознішим виглядом.
— Який Лівардіті? — здивувався Антон. — Вперше про нього…
— Отакої, а я й забув вам сказати. Ходімо в каюту, я віддам вам гроші, бо вчора одержав завдаток. А ви, — не дуже ввічливо сказав він купцеві, — почекайте тут, я зараз повернусь.
— Ну, скажи-но, шахраю, що ти надумав? — спитав Антон, коли вони зайшли в каюту.
— Ви скільки ходите по наших портах, пане? — хитро всміхнувся Герасім.
— А який тут зв"язок з моїм запитанням?
— Хіба ви не чули, як тут, у нас, вершаться справи?
— Гаразд, але баєчка з кіром Лівардіті шита занадто білими нитками! Думаєш, він не бачить!
— Йому лишається тільки заплющити очі. Зараз граємо ми, а він танцює. Якби ми потрапили йому до рук, він нас пожалів би?
— Але ж це не чесно, Герасіме!
— Честь — за зовнішністю людини, пане. Дозвольте мені довершити оборудку. Я хочу трохи наварити з нього.
Стерновий вийшов на палубу сам.
— Мені дуже прикро, пане! Ми з капітаном думали зробити вам добро, але завдаток — не іграшки: три сотні драхм, п"ятнадцять ікосарів золотом. Кір Лівардіті назад його не візьме, якщо ми не покриємо ці гроші бодай такою самою сумою.
— А якщо я покрию витрати? П"ятнадцять ікосарів, ти сказав? Я плачу — ти забираєш дошки?
— Та хіба я знаю, чи погодиться кір Лівардіті? Почекайте хвилинку, я поговорю з капітаном. — І стерновий подався в каюту. — Пане, сидіть тут і не показуйте носа на палубу. Я — до кіра Панайотіса.
— А купець?
— Хай погріється трохи на сонці та розплавить свій жир.
ebooksa