Герасім повернувся від кіра Панайотіса, сумно хитаючи головою.
— Майже неможливо, пане! Чоловік кіра Лівардіті й розмовляти не буде, якщо не дамо і йому сотню драхм.
— Ви мене розорите! Менше не можна? Одного ікосара мало?
— П"ять ікосарів на бочку!
Кір Велісаратос витер піт з чола.
— Добре, даю двадцять ікосарів, а потім повішусь.
— Навіщо вішатись, кіре Леонідо? Платіть тридцять п"ять ікосарів і живіть.
Гендляр схопився рукою за горло.
— Звідки ти взяв тридцять п"ять, розбійнику? — спитав він хрипко.
— Хіба я не сказав, що взяв п"ятнадцять ікосарів завдатку? За законами торгівлі, завдаток слід повертати подвійним.
— Ну з цим ми дійшли згоди: ви повертаєте п"ятнадцять, я даю п"ятнадцять і на додачу ще п"ять ікосарів для цього гульвіси.
— Ні, не так, кіре Леонідо. Навіщо вам віддавати наші ікосари? Ми поклали їх у гаманець і не візьмемо звідти!
Це вже було занадто! Відчуваючи, що божеволіє, кїр Велісаратос зробив останнє зусилля зберегти розум.
— Добре! — сказав він, розуміючи, що нема сенсу чинити опір. — Я плачу тридцять п"ять ікосарів. Коли почнете вантажити дошки?
— Тільки-но домовимось про ціну, одразу й почнемо.
— Гаразд, яка твоя ціна?
Герасім знизав плечима, почухав голову, сів на люк і запросив сісти поряд кіра Велісаратоса.
— Яка ціна? Зараз підрахуємо. У вас вісім вагонів дощок?.. Будемо рахувати за десять, саме стільки бере наш корабель.
— А чому рахувати за десять, коли в мене лиш вісім?
— Ми не можемо йти з порожнім трюмом! Бо загинемо, пане!
ebooksa