— І скільки ж років може бути цьому велетню? — спитав Ієремія.
— Якщо вірити легенді, то майже тисяча… Ходімо пообідаємо, хлопці, — запропонував Антон Лупан. — Потім, якщо захочете, прийдемо сюди, посидимо трохи в затінку і навіть зможемо поспати.
Вони спустилися в Буюк-Дере, пообідали в таверні, а потім, як і сказав капітан, повернулись до платана, де лягли всі спати під наглядом Негріле аж до вечора.
Коли вони встали, небо зробилося голубе, мов глибоке море, а Босфор, не потривожений жодною хвилею, здавався здалеку оксамитовою завісою. Накочувалися запаморочливі запахи мирту, важкі хвилі яких залили весь обшир, мов гаряча лава вулкана.
— Ходімо звідси, бо це місце зачароване! — майже перелякано сказав Ієремія.
«Сперанца» підняла якір о четвертій ранку. Вода в протоці перед Терапією підхопила її, мов гірський потік, і жваво понесла на Стамбул.
— Mera реюма! — сказав Герасім від стерна. — Хай би так і несло!
— Що таке мега реюма? — спитав Мігу.
— Велика течія. Тут вода з Чорного моря іде в Мармурове, а трохи далі, у відкритому морі, Мармурове жене свою сюди. Бачиш, хлопче, навіть моря, які, відколи й світу, мають свої постійні береги, не можуть устояти на місці; то чого ж дивуватися, що людська душа не знає спокою? Тільки людина без прагнень чахне там, де сидить, бо моря. закриті для тих, хто не полишає берегів.
Босфор поволі вужчав, аж поки між берегами залишилось не більше тисячі кроків. Тут майже дві з половиною тисячі років тому пройшов Дарій зі своїм воїнством у похід проти скіфів. По мосту, збудованому тут Мандроклом із Самоса, переправив він свою фантастично величезну азіатську кінноту, сімсот тисяч чоловік — з кіньми, верблюдами, слонами… Тут проходили перси, римляни, турки, тут було місце взаємопроникнення континентів. Європа шукала шляхів на схід, Азія — на захід. Сьогодні, через дві з половиною тисячі років, коли не лишилося вже й сліду від мосту, зведеного Мандроклом, Чорне море й Мармурове шумлять так само, намагаючись відняти трохи місця одне в одного.
«Сперанца» швидко йшла вперед, гнана течією, під європейським берегом. На березі великий гурт рибалок, напружуючись, мов коні в шлеях, тягли на канаті човни проти течії, неспроможні перебороти веслами швидкість води.
То сям, то там під берегом стриміли дерев"яні настили на палях, на яких завмерли, мов мумії, рибалки з вудочками або з сітями.
Антон безліч разів ходив Босфором, і щоразу вони здавалися йому дивними створіннями, мов журавлі з людськими обличчями, котрі народжувались у воді і помирали у воді. Він знав, що ці рибалки годинами стояли непорушно, пильнуючи вудочки. Іноді їх охоплювала дрімота, вони засинали, падали у воду й тонули сонні, навіть не побачивши, яка вона з вигляду, смерть.
Далі потяглися безперервною лінією над водою літні палаци великих вельмож — султана, візирів, пашів, міністрів…
«Сперанца» дійшла до пристані Галати, пропливши перед нескінченним рядом пароплавів, баркасів, каїків та вітрильників, що стояли вишикувані по-армійськи — всі кормою в море, носом на берег.
Хоч була тільки сьома ранку, на пристані Галати аж клекотіло від людей, які штовхалися, юрмились, кричали, лаялись майже всіма мовами світу, ніби при спорудженні нової Вавілонської вежі.
Коли «Сперанца» причалила неподалік від митниці, з натовпу, що вирував на пристані, вихопився якийсь чоловік років сорока у червоній фесці, в зелених шароварах і такій же зеленавій, потертій від часу свитині, оздобленій срібними квіточками. Незнайомець, з вигляду вірменин, шанобливо поставився до Негріле: хоч йому кортіло піднятись на палубу «Сперанци», він тільки махав людям на палубі, завбачливо зупинившись за кілька кроків від трапа.
— Що таке, ефенді? — спитав капітан турецькою мовою.
— Я хочу поговорити з ефенді капітаном.
— Я капітан. Прошу на борт.
ebooksa