— Це промислова шлюпка, — відповіла вона, — і ви добре знаєте, що якби ті люди врятувались, то вони вернулися б назад, аби розбагатіти на цих ліжбиськах. Тож ясно, що вони загинули.
Я мовчав у нерішучості.
— Крім того, — додала вона, затинаючись, — це ж ви надумали направити «Привида», і я хочу, щоб ви довели діло до кінця.
Тепер мені було легше стояти на своєму. Коли вже вона звернула на лестощі, я мусив перечити їй навіть із великодушності.
Краще жити хтозна-поки на острові, ніж загинути в шлюпці цю ніч, або завтра, або ще через день. Ми не готувались до плавби по морю. У нас немає ні харчів, ні води, ні укривал — нічогісінько. Та ви ж не доживете й до ранку без укривал. Я ж знаю, скільки в вас сили. Ви навіть зараз тремтите.
— Це нерви, — відповіла вона. — Я боюся, що ви не послухаєтесь мене й відв"яжете пліт… О, будь ласка, прошу вас, Гамфрі, не треба! — палко вигукнула вона за хвилину.
Вона таки знала, яку силу мають ці слова наді мною, і вони вирішили все. Ми протремтіли з холоду всю ніч. Уривками я засинав, але холод знов будив мене. Як могла те витримати Мод, я не годен зрозуміти. Я був занадто стомлений, щоб розмахувати руками і в такий спосіб грітись, однак ще знаходив силу час від часу розтирати Мод руки та ноги, розганяючи таким чином кров. І все ж вона прохала мене не відв"язувати плота. Над ранок її від холоду схопили корчі; я взявся її розтирати, корчі минули, але вона зовсім задубіла. Я злякався. Посадивши її за весла, я примусив її гребти, хоч вона була така квола, що з кожним замахом весла я боявся, щоб вона не зомліла.
Почало світати, і в ранішній напівсутіні ми довго шукали очима наш острів. Нарешті він показався на край-обрії, маленька чорна смужечка миль за п"ятнадцять від нас. Оглядаючи море в бінокль, я побачпв удалині на південному заході темне пасемко на воді, що помітно ширшало:
— Ходовий вітер! — скрикнув я, сам не пізнавши свого захриплого голосу.
Мод хотіла щось відповісти, та не здолала вимовити й слова. Губи їй посиніли, очі позападали, але як мужньо ті карі очі дивилися на мене! Як жалісно і все ж мужньо!
Знов я почав розтирати їй руки та піднімати й опускати їх, аж поки вона сама змогла рухати ними. Тоді я примусив її встати й трохи походити вперед і назад між банкою та кормою, хоч вона сама й на ногах би не встояла, якби я не підтримував її. Врешті я звелів їй ще й пострибати трохи на місці.
— Яка ж бо ви відважна жінка, — сказав я, коли побачив, що життя знову заграло на її обличчі. — Чи ви знали, що ви така відважна?
— Ні, я ніколи не була відважна, поки не спізналася з вами, — відповіла вона. — Це ви мене зробили такою.
— Ну, й я не був такий, поки не знав вас.
.. Вона кинула на мене швидкий погляд, і знов я побачив в очах у неї той самий тремтливий вогник і щось навіть більше. Але це на одну лиш мить. Тоді Мод усміхнулася., — Та ні, в вас просто так склалося… — сказала вона. Проте я знав, що це не так, і мені було цікаво, чи й сама вона те розуміє.
Набіг вітер, ходовий і свіжий, і скоро шлюпка вже перевалювалася з хвилі на хвилю, простуючи до острова. Аж пополудні, десь о пів на четверту, поминули ми південно-західний мис. Ми не тільки зголодніли, нас мучила ще й спрага. Губи в нас пересохли й порепалися, марно ми облизували їх. А вітер помалу почав стихати. Поки споночіло, настав штиль, і мені знову довелося взятись за вёсла. Але я був такий слабосилий, що ми ледве-ледве посувалися вперед. Лиш о другій годині ночі шлюпка тицьнулась у берег нашої внутрішньої бухточки. Заточившись, вибравсь я на землю, щоб прив"язати шлюпку. Мод не могла встояти на ногах, а я не мав сили попести її.
Я впав поряд неї на пісок, а коли відсапався, взяв її під пахви й доволік берегом до хатини.
Наступного дня ми не працювали. Ми спали до третьої години, принаймні я, бо, прокинувшись, я побачив, що Мод уже варить обід. Диво дивне, як швидко вернулась до неї сила. У цьому лілейно-тендітному тілі була незвичайна витривалість. Вона чіпко трималася за життя, дарма що здавалась така квола.
— Ви ж знаєте, я вирядилась у подорож до Японії, щоб поправити здоров"я, — сказала вона, коли ми після обіду спочивали біля багаття. — Я зроду не була дуже здорова. Лікарі нарадили мені подорож по морю, і я вибрала найдальшу.
— Не знали ви, що вибирали! — засміявся я.
ebooksa