— Гей, там, у трюмі! — гукнув він крізь відчинений люк.
Почувши його голос, Мод зразу підбігла до мене, ніби шукаючи захисту, і поки я розмовляв з Вовком Ларсеном, усе трималася за мою руку.
— Гей, там, на палубі! — відповів я. — Доброго ранку!
— Що ви робите там, у трюмі? — запитав він. — Хочете затопити мою шхуну?
— Якраз навпаки, підлагоджую її, — відказав я.
— Що ви там у біса лагодите? — знов запитав він трохи сторопіло.
— Та лаштуюся поставити щогли, — відповів я недбало, мовби то була найпростіша річ.
— Здається, Гампе, ви нарешті таки стали на власні ноги, — почули ми. Потім, хвильку помовчавши, він гукнув: — Слухайте, Гампе! Ви не можете робити цього.
— Чом не можу? Можу! — відповів я. — Вже й роблю.
— Але ж це моє судно, моя приватна власність. Що, як я не дозволю вам?
— Ви забуваєте, — відповів я, — що ви вже не найбільший шмат закваски. Колись ви були такий і могли мене з"їсти, як це ви любили казати. Але відтоді ви трохи поменшали, і тепер я можу з"їсти вас. Перекисла ваша закваска.
Він різко й прикро так засміявся.
— Я бачу, ви повернули мою філософію проти мене ж! Але глядіть, не помиліться, недооцінивши мене. Попереджаю вас задля вашого ж добра.
— Відколи це ви зробилися філантропом? — запитав я. — Мусите визнати, що, попереджаючи мене задля мого добра, ви непослідовні.
Не звертаючи уваги на мій сарказм, він сказав:
— А що коли я зараз закрито люк? Цього разу вам не пощастить обдурити мене, як тоді, в коморі.
— Вовку Ларсене, — відказав я суворо, вперше називаючи його на ймення. — Я нездатний застрелити безпорадну й безопірну людину, ви самі мені це довели, і я задоволений з цього, та й ви, либонь, теж. Але тепер я попереджую вас — не стільки для вашого добра, скільки для свого, — що застрелю вас ту саму мить, коли ви спробуєте чимсь нам зашкодити. Я можу вас застрелити хоч би й зараз, не сходячи навіть з місця; якщо маєте охоту, то, прошу, йдіть і закривайте люк.
— Ну, хай там як, а я забороняю вам, категорично забороняю займати мою шхуну.
— Що це ви, чоловіче! — відповів я докірливо. — Ви твердите, що це ваше судно, наче це дає вам якісь моральні права. А тим часом ви самі ніколи не зважали на моральні права інших людей. То невже ви гадаєте, що й зважатиму на ваші?
Я підійшов до люка, щоб побачити його ближче. Його обличчя не мало ніякого виразу й було зовсім не схоже на те, що я бачив останнього разу. Застиглий погляд незрячих очей ще й підсилював враження. Не дуже приємно було дивитись на таке обличчя.
ebooksa