— Там це буде ні до чого.
— Оце ж і я гадаю, — сумно сказав незнайомець, що стояв біля них. — Багато б я дав, щоб уже мати їх позад себе.
— А я б і за гроші не пропустив би такої нагоди, — відповів на те Кіт.
І це він сказав цілком щиро, до того ж йому хотілося підбадьорити людину.
Кіт рушив назад до човна.
— Ви таки хочете переправитися? — поцікавився незнайомець.
Кіт кивнув.
— От мені б таку відвагу! — аж прицмокнув той. — Я стовбичу тут уже не одну годину. І що довше вдивляюся, то більший страх бере. Весляр з мене ніякий, а зі мною жінка й хлопчак-небіж. Якщо вам пощастить, може, переведете й мого човна?
Кіт допитливо позирнув на Куцого, але той мовчав.
— З ним жінка, — нагадав Кіт.
І він не помилився у своєму товаришеві.
— А певно, — погодився Куций. — Про це ж я й думав. Треба допомогти.
Кіт і Куций знов обернулися в той бік, де стояв їхній човен, але їхні господарі ані ворухнулися.
— Хай щастить, Смоку! — озвався Спраг. — Я… той… — він завагався. — Я лишуся тут, подивлюсь, як воно вийде…
— У човні треба трьох: одного біля стерна, двох на весла, — спокійно відказав Кіт.
Спраг зиркнув на Стайна.
— А нехай йому біс, щоб я туди сідав! — промовив цей добродій. — Як ви не боїтеся звідси споглядати, то і я ні.
— Хто це тут боїться? — в тон йому гарикнув Спраг.
Стайн відрубав щось йому, і вони обоє завелися. Кіт і Куций подалися самі до човна.
— Обійдемося й без них, — сказав Кіт. — Я за кермо, а ти — на весла. Головне, щоб утримати човна на гребені. В тій водоверті ти не розчуєш мене, отож веслуй просто посередині, щоб на гребені.