Сашко Тесля знає, хто такий Тарас Чупринка. Чи ж хтось тепер не чув про цю людину? Хоча в декого й досі язик не повертається назвати Романа Шухевича — головнокомандувача УПА — людиною. Тоді річками лилася кров, і шукати винних тепер — марна справа. Багато хто винний. Кажуть, на руках Шухевича-Чупринки крові не більше, ніж у будь-кого з тодішніх керівників-енкаведистів.
Але з’ясовувати нині, у кого скільки — даремний клопіт. Стільки вилито бруду на того, кого зараз вважають Героєм, називають його ім’ям вулиці, ставлять пам’ятники! Сашко читав багато літератури про генерала Чупринку. Уся вона була підпорядкована єдиній меті — скомпрометувати людину, що боролася за національну ідею, за вільну Україну. Партійна влада Радянського Союзу завжди вважала український націоналізм серйознішою загрозою країні, ніж решта загроз, разом узятих. Навіть американський імперіалізм був загрозою примарнішою, ніж домашній український націоналізм.
За радянської доби влада, щоб скомпрометувати українську визвольну боротьбу, залучала найвідоміших і найталановитіших українців до пропаганди. Письменники створювали антинаціоналістичні романи й повісті, писали есе й трактати, поети присвячували цілі поеми борцям із клятим націоналізмом. Після здобуття Україною незалежності 1991 року все стало навпаки: ідеалізація діяльності ОУН і УПА заважала встановленню об’єктивної, реальної картини того, що відбувалося в 40-50-х роках XX століття.
Тому й сидить Сашко Тесля в архіві СБУ годинами, днями, тижнями. Йому треба знати все про ті події, як там було насправді. Бо в його романі немає місця фальшу та неправді. Але чи ж усе те, що стосувалося тієї ж таки правди, давали Сашкові Теслі працівники архіву?
Якось до письменника підійшов Іван Іванович — ветеран, який уже майже двадцять років працює в архіві після того, як пішов на пенсію. Історик за освітою, він до ладу вивчив усі розділи, занички архіву, чудово орієнтувався в документах, знав, де і що шукати.
Олександре Григоровичу, — звернувся він до Теслі, — я знаю, що ви не курець. Але ходімо зі мною, я покурю й вам дещо розповім.
Вони вийшли в коридор, стали біля вікна — суто бутафорського, бо архів СБУ насправді міститься в підвальній частині будинку на вулиці Золотоворітській.
Я бачу, які документи вас цікавлять. Але у вас не буде повної картини, якщо не дізнаєтеся, як насправді загинув командир УПА генерал Шухевич. Ви б, напевне, хотіли це знати, чи не так?
— Звичайно, хотів би. Але мені сказали, що про це невідомо і жодних документів щодо цього в архіві СБУ немає.
— Це неправда. Я їх не лише бачив, а й слухав записані на відео власні свідчення одного з безпосередніх учасників операції із захоронення загиблого Шухевича в 1950 році. Чого кажу «операції», бо захоронення Чупринки відбувалося саме так…