Соло бунтівного полковника. Вершина

Зорій усміхнувся, почувши, як з іншої кімнати долинало потужне хропіння Вареника. Гена справді добрий хлопець і чудовий професіонал. Але що він зможе вдіяти, коли хтось по-серйозному надумає розправитися з Богданом? Затулить його грудьми й загине разом із ним? Якщо не знаєш, звідки чекати нападу, то з якого боку вибудовувати захист?

Богдан Данилович не знав точно, звідки чекати нападу. А ось те, що на нього почалося полювання, або принаймні за ним весь час стежать, полковник уже відчув. Професійний нюх і цього разу його не підвів. Більше того, відчувши за собою чуже дихання, Зорій ужив деяких превентивних заходів.

Полковник уже зустрівся зі своєю людиною, яка мала деякі можливості добувати інформацію про одну з груп, яку Богдан Данилович вважав «конкурентною фірмою» з приведення своєї людини до вищої влади в Україні. Той підтвердив, що нині дехто багато чого віддав би, аби дізнатися ім’я тієї людини. Природно, що зробити це вони спробують. І свої дії в довгу шухляду не відкладатимуть. А ще від своєї людини полковник дізнався, що про Шершуна й Зорія в кримінальних колах говорять як про таких, що не піддаються підкупові й погрозам. Звідси можна зробити висновок: рано чи пізно противник себе виявить. І не факт, що хтось полковника про це попередить заздалегідь. Отже, до нападу слід бути готовим — щодня, щохвилини, щомиті. А ось саме це (робити не так просто. Вареник спить собі без задніх ніг, а Богдан сидить у прохолодній кімнаті й думу думає, замість того щоб затопити плитку й поставити хоча б чай.

Наче почувши думки Зорія, в кімнату вповз Вареник.

— Богдане Даниловичу, — потягаючись, сказав прапорщик, — вибачте, трохи задрімав. Зараз умить зварганю шикарний сніданок. Які проблеми.

— Доброго ранку, Гено. Я зараз занесу дрова, а ти поріж батон, приготуємо грінки на вершковому маслі, вип’ємо чайку й трішки погуляємо на свіжому повітрі: так рідко вибираємося з міської загазованості…

Задзвонив телефон.

— Алло, привіт Вікторе… На дачі… Гаразд… Зараз виїжджаємо… Ні, в Службу не заскочимо — не по дорозі. Самі впораємося. Ти будь на хазяйстві. Щось конкретніше відомо? Тоді все з’ясуємо на місці.

— Гено, телефонував Яруга. Треба терміново бути в Пирятині. Бензину до заправки вистачить?

— Майже повний бак. Хоч на Марс.

— Тоді виганяй з двору машину, а я тут усе позачиняю. Снідати будемо потім.

Коли автомобіль, у якому сиділи Зорій і Вареник, виїхав з вулиці на центральну дорогу села й повернув у напрямку траси, за кілька секунд тією самою дорогою почав рух ще один автомобіль із трьома пасажирами, який простояв під високим старим осокором усю ніч.

6

«Після того як Крук пішов, жіночий голос мовив:

— Лізь на піч, там знайдеш чим вкритися, якщо буде холоднувато, — чиїсь руки злегка підштовхнули Аню туди, де, схоже, і була піч.

Дівчина навпомацки залізла спочатку на дерев’яну полицю, потім ще вище; при цьому щось звалила і те «щось» із гуркотом упало на долівку.

Аня рукою обнишпорила місце, лягла скраєчку й затихла. Спати вона не могла: події цієї ночі пливли перед очима, збуджуючи уяву, примушуючи ловити нервові дрижаки. Ось двір, посеред якого скупчилися Красуляки, потім — крик і плач. Плечі дівчини наче німіють у сильних, як лещата, руках Крука. Його очі — чорні, наче нелюдські, а справді крука. Чому — Крук? Може, прізвище? А імені й не сказав. Залишив жити. «Ще не час — поки що живи. Не встигла накапостити нашому краєві…» Он як! Чим же вона, проста вчителька, може накапостити? Якісь незвичні люди тут.

Перед світанком, виснажена переживаннями й фізично зморена, Аня забулася в тривожному сні. Прокинулася від того, що хтось торсав за плече.

— Вставай, шльондра комуністична, — ще затуманеними очима побачила перед собою чоловіче неголене обличчя. — Зараз поспиш у мене!..

Чоловік майже стягнув Аню з печі, штовхнув до столу, біля якого на лавці вже сиділи чоловік і жінка років п’ятдесяти. «Хазяї», — подумала Аня. Біля дверей з автоматом напоготові стояв ще один чоловік у якомусь незвичному однострої, в кашкеті з тризубом. Що то був тризуб, Аня вже знала, бо зустрічала у своїй короткій практиці вчительки листівки з такими знаками. Подібні кашкети були в тих, які вночі витягали з хати Красуляків. Такий кашкет був і в Крука.