У повітрі вже запахло весною. Щоправда, вночі знову придавив морозець, а зранку з неба посипалася якась крупа, що поступово перейшла у рясний дощ. Сивий туман, мжичка, вогко…
Сьогодні полковник Зорій прокинувся рано. У кімнаті стало трішки прохолодніше, ніж було звечора. Натопити невеличкі дві кімнати просто. Сухі дрова, що вчора потріскували у звичайній сільській грубці, створюючи той неповторний затишок, що може дати лише спокійний вогонь, швидко зробили свою справу.
Зорій таку грубку зробив на дачі спеціально. Не камін з усілякими сучасними прибамбасами, а витвір із цегли-сирцю з металевою плиткою з конфорками, на якій можна швидко приготувати вечерю чи підсмажити насіння.
О, насіння Богдан Данилович дуже любив. З насінням він міг годинами сидіти біля вогню або за столом, читаючи книжку чи дивлячись телевізор. Він десь вичитав, що лускання насіння заспокоює нерви. Особливо якщо робити це пальцями, а не зубами.
Учора полковник приїхав на дачу не сам. Тепер біля нього весь час має бути його водій і охоронець Геннадій Вареник. Так наказав Шершун. Повертаючись із «зимової риболовлі» й остерігаючись можливої наявності «жучка» в автомобілі генерала, не продовжуючи розмову, почату на льоду, Шершун, утім, натякнув Зорію, що той має бути обережним і що по можливості не повинен залишатися наодинці. Тут же порадив тримати біля себе Вареника весь час.
З Геннадієм полковник з’їв не один пуд солі, а якщо відвертіше, то випив не одне відро оковитої. З ним же у Богдана Даниловича пов’язано чимало різних пригод і навіть казусів. Високий красивий брюнет з довжелезними, наче приклеєними штучними віями, мав шалений успіх в осіб слабкої статі. Богданові Даниловичу не раз розповідали про його походеньки на курортах, куди Вареник іноді вибирався, щоб трішки відпочити від роботи й щоденної суєти. Молоді (та й не дуже) жінки, мліючи від самого погляду й лукавої посмішки справжнього красунчика, наперебій намагалися завоювати його прихильність і увагу, називаючи не інакше, як генералом. Його зовнішність, статура, манери справді відповідали уявленню, що перед вами справжній генерал. Доти, доки він не відкривав рота. Тільки-но «генерал» починав говорити, відразу ж ставало зрозуміло, що перед вами… прапорщик. Вареник був саме з тих, для кого слова Ремарк, ремарка, ремейк і ремікс означали одне й те саме. Тобто він не знав значення жодного з них.