У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна

22
18
20
22
24
26
28
30

— Місяць або два тому я був багатий, баасе, а зараз я бідний. У мене нічого немає, окрім десяти шилінгів.

— Хансе, — суворо сказав я, — ти знову пиячив і грав на гроші. Ти продав ферму і худобу, щоб заплатити програш і купити джину?

— Так, баасе. Тільки я не пив і не грав. Я продав землю і худобу за шістсот п’ятдесят фунтів і купив інше.

— Що ж ти купив? — поцікавився я.

Ханс поліз спочатку в одну кишеню, потім у другу і, нарешті, витягнув звідти брудний зім’ятий аркуш паперу, схожий на банківський квиток.

Я узяв його у руки, глянув і мало знепритомнів. Цей аркушик засвідчував, що Ханс був володарем шер компанії “Щирої довіри” на суму шістсот п’ятдесят фунтів, тієї самої компанії, де я був нещасним головою!

— Хансе; — слабким голосом сказав я, — у кого ти купив це?

— У бааса, у якого ніс гачком, баасе. Його звуть Джекоб20. Так само, як і ту велику людину з Біблії, яка дала своєму брату юшку, коли той повернувся з полювання, і одержав за це ферму і худобу, а потім пішов на небо сходами. Так розповідав нам наш батько, баасе.

— А хто тобі сказав купити їх, Хансе?

— Саммі, баасе, той Саммі, який був вашим кухарем, коли ми ходили в Понголенд. Джекоб жив у готелі Саммі і сказав йому, що коли він не купить цих паперів, бааса посадять у скриню. Саммі купив їх трохи, але в нього було мало грошей. Джекоб платив Саммі за все, що їв і пив, цими паперами. Саммі прийшов до мене і нагадав, що покійний батько бааса залишив його на ваше піклування. Я продав ферму і худобу другові Джекоба, дуже дешево продав. Ось і вся історія, баасе.

Я слухав це і, правду кажучи, майже плакав, думаючи, яку жертву приніс для мене цей старий готтентот за намовою шахрая.

— Хансе! — сказав я. — Коли ти спіймав работоргівців у ними ж розставлену пастку, вмираючий вождь зулусів назвав себе Світлом-у-темряві. Він точно назвав тебе, бо ти, як світло в мороці, засяяв у темряві мого серця. Я вважав себе мудрим, але виявився дурнем, і був, як і ти, і Саммі, обдурений звичайним шахраєм. Але цей шахрай, демонструючи, наскільки ницою може бути людина, примусив тебе показати, наскільки може бути людина благородною. Світло-в-темряві! Ти дав мені більше, ніж усе золото на світі. Я постараюся заплатити тобі за це своєю вічною любов’ю!

Ханс узяв мою простягнуту руку і приклав її до свого лоба.

— Не треба говорити так, баасе. Це наводить на мене сум, коли я такий щасливий. Скільки разів баас не карав мене, коли я чинив недобре, коли я пив і за інше? Баас не покарав мене навіть тоді, коли я вкрав порох, щоб продати його і купити собі джину. Правда, порох нікуди не годився.

— Але чому ти тепер щасливий? — запитав я.

— О, баасе! — відповів Ханс і очі його заблищали. — Хіба баас не здогадується чому? Тепер у бааса немає грошей і у мене немає. Зрозуміло, що ми підемо шукати заробітку. Я такий радий, баасе. Мені набридло сидіти на фермі і доїти корів. Великий Небесний Батько знав, що робив, пославши нам Джекоба!

— Ти маєш рацію, Хансе, — сказав я, — але куди ми підемо? Нам потрібні слони.

Ханс назвав цілу низку різних місць і, закінчивши їхній перелік, сів навпочіпки переді мною і, жуючи тютюн, питально поглядав на мене, схиливши голову набік, як старий допитливий птах.

— Хансе, — запитав я, — ти пам’ятаєш історію, яку я розповідав тобі торік чи раніше, — історію про народ кенда, в країні якого, кажуть, є цвинтар слонів, які з усіх усюд ідуть туди вмирати? Ця країна лежить десь на північному сході від того озера, біля якого живуть понго. Ти говорив, що нічого не чув про народ кенда?

— Ні, баасе, я багато чув про них.