— Чому ж ти раніше нічого не розповідав мені?
— Навіщо було говорити? Баас тоді шукав золото, а не слонову кістку. Коли ми були в місті Беза, я розмовляв з усіма, з ким було варто поговорити. Там жила одна жінка. Чоловік і діти в неї померли, і вона була завжди одна; всі боялися її, оскільки вона була мудра, вміла ворожити і знала лікувальні трави. Я розповів їй про понго і про їхнього бога-горилу. Вона сказала, що це ніщо порівняно з іншим богом, якого вона бачила, коли була дуже молодою. Вона говорила так: далеко на північному сході живе народ кенда, яким править султан. Це великий народ, що населяє родючу землю, їхню країну оточує пустеля, де ніхто не може жити. Ніхто нічого не знає про кенда. Хто перейде через пустелю в їхню землю, той ніколи не повернеться, бо його вб’ють. Вона говорила мені, що походить із цього народу, але втекла від них, коли султан хотів забрати її у свій гарем. Вона щасливо перейшла через пустелю і потрапила до мазиту, які шукають страусині пера. Вона нічого не говорила їм про свою землю, оскільки боялася покарання свого бога.
— А що вона тобі говорила про народ кенда і їхнього бога?
— Вона сказала, що у кенда не один бог, а два, не один правитель, а два. Вони мають доброго бога-дитя, яке говорить вустами жінки-оракула. Якщо жінка вмирає, бог не говорить, доки не знайдуть іншу жінку, позначену міткою бога. Перед смертю жінка-оракул говорить, у якій країні живе та, яка замінить її. Священики вирушають до тієї країни на пошуки. Іноді вони довго не можуть знайти нову жінку; тоді Дитя втрачає мову, і народ стає здобиччю іншого бога, який ніколи не вмирає. Той бог — величезний злий слон, якому приносять у жертву людей. Султан і більша частина народу, всі чорні пошановують того слона. Ім’я його Джана. Багато років тому, коли світ був іще молодим, з півночі туди прийшов інший світлий народ, котрий схиляється перед Дитям, якого вони принесли з собою. Цей народ поселився поряд із чорним народом. Дитя — добрий бог, слон — злий. Дитя посилає дощ і гарну погоду і зцілює хвороби. Джана посилає зло: війну і жорстокість. Ось що розказала мені стара, баасе.
— Чому ж ти тоді нічого не розповідав мені про це?
— Тому що я боявся, що баас піде шукати цей народ, а мені тоді набридло подорожувати і хотілося повернутися в Наталь на відпочинок. Крім того, всі мазиту говорили, що ця жінка велика брехуха.
— Вона не брехала, — сказав я і переповів Хансу про Хару-та й Марута і їхнє прохання, про бачений мною цвинтар слонів і Джану.
Ханс незворушно вислухав це: його важко було чимось здивувати.
— Так, баасе. Стара не була брехухою. Коли ж ми вирушимо забрати цю слонову кістку і яким шляхом підемо? Через Кільву чи через Землю зулусів? Треба поспішати, доки не почалися дощі.
Після цього ми довго розмовляли. Кишені наші були порожні і вирішити питання, як податися в мандри, було вельми важко, а то й зовсім неможливо.
Розділ VII
РОЗПОВІДЬ ЛОРДА РЕГНОЛЛЯ
Цієї ночі Ханс був у мене, точніше, в моєму саду, не наважуючись іти до міста. Він побоювався арешту за бійку з білою людиною. Проте той не порушував справи, будучи, мабуть, надто п’яним, аби пригадати, хто його зіштовхнув у канаву.
Наступного ранку ми відновили обговорення всіх можливих способів, як нам за допомогою засобів, що були в нашому розпорядженні, дістатися до країни, де живе народ кенда. Така довга і повна непередбачених випадковостей експедиція потребувала великих витрат. А де взяти грошей?
Нарешті, я вирішив їхати удвох із Хансом у супроводі тільки двох зулуських мисливців, прихопивши із собою всього один запряжений волами віз для необхідних речей і запасів.
Із таким легким спорядженням ми розраховували пробратися через Землю зулусів до міста Беза, столиці мазиту, де ми були впевнені, що нас зустрінуть якнайпривітніше. Потім, якщо ми навіть не потрапимо до країни кенда, нам випаде нагода вбити певну кількість слонів у диких місцях, що лежать за Землею зулусів. Під час нашої розмови я почув гарматний постріл, що сповіщав про прибуття в гавань англійського поштового пароплава.
Я сів написати кілька ділових листів стосовно злощасної компанії “Щирої довіри”. За деякий час у вікні з’явилася фізіономія Ханса, який оголосив, що на дорозі стоять двоє “дуже вродливих незнайомих баасів”, які шукають мене.
“Акціонери нашої компанії”, — подумав я, приготувавшись вийти через задні двері.
— Якщо вони прийдуть сюди, скажи їм, Хансе, що мене немає вдома. Скажи, що я виїхав сьогодні вранці.
Я вийшов із будинку через задні двері. Мені було сумно, що я, Аллан Квотермейн, дійшов до того, що змушений ховатися від людей.
ebooksa