— Ти переміг цього разу, Безсонний Уночі! — тихо сказав Харут. — Іншим разом ти програєш. Ця прекрасна леді належить нам, білому народу кенда, бо на ній знак молодого місяця. Її серце почуло поклик Небесного Дитяти. Вона повернеться до нього. Тепер, поки вона спить, відведи її звідси, о хоробрий і розумний, так добре названий Безсонним Уночі!
Вони пішли і незабаром почувся стукіт коліс карети, що віддалялася.
Спершу в мене з’явилася думка бігти за ними і підстрелити одного з коней. Але після цього у мене залишився б тільки один заряд проти двох людей і, вбивши одного з них, я був би беззахисним від ножа другого. Крім того, постріли могли розбудити міс Хольмс. Довелося відмовитися від переслідування.
Я підійшов до дівчини, обережно взяв її за руку і повів назад у замок. Провівши її до кімнати, я замкнув за нею двері і, прислухавшись, переконався, що вона лягла.
Тепер, упевнений, що міс Хольмс у безпеці, я сів за стіл, що стояв у коридорі, і почав міркувати, що ж робити далі. Моїм обов’язком було негайно повідомити про те, що сталося, лордові Регноллю.
Але як це зробити, не сполохавши весь будинок і не викликавши зайвих розмов? Спершу треба розбудити містера Саведжа. Я не знав, де його кімната, але пригадав, що, проводячи мене спати і поговоривши зі мною про змій, він про всяк випадок вказав мені дзвінок, проведений до нього.
Тримаючись дроту, проминувши ряд сходів і різних переходів, я, врешті, дістався до дверей його кімнати і злегка постукав у них.
— Хто там? — запитав містер Саведж із легким тремтінням у голосі.
— Я.
— Хто це “я”? “Я” може бути Харум і Скарум або ще гірше!
— Я, Аллан Квотермейн, ідіот ви такий, — прошепотів я в замкову щілину.
— Анна? Яка ще Анна? ідіть. Поговоримо завтра.
Я постукав у двері енергійніше. Нарешті, Саведж обережно прочинив їх.
— Господи! — вигукнув він. — Що ви робите тут, сер, у такий час із пістолетом у руках? Чи, може, це голова змії? — закричав він, перелякано відсахнувшись.
— У мене важлива невідкладна справа до його ясновельможності, — нетерпляче сказав я, — скоріше проведіть мене до нього.
Ми попрямували в спальню лорда Регнолля.
— У чому справа, містере Квотермейне, — запитав той, позіхаючи і підводячись у ліжку, — у вас був кошмар?
— Так, — відповів я, і коли Саведж вийшов, розповів лорду Регноллю про все.
— Господи, — вигукнув він, коли я закінчив свою розповідь. — Якби не ваше передчуття і не ваша хоробрість…
— Не про те мова, — перервав я його, — питання в тому, що нам робити тепер. Спробувати затримати цих людей чи мовчати про все і бути насторожі?
ebooksa