— Не знаю, як бути, — відповів лорд Регнолль, — якщо ми їх спіймаємо, вся ця історія буде якось дивно звучати на суді.
— Звичайно, — згодився я, — але, здається, варто зараз же оглянути місце події, доки дощ або сніг не знищив сліди.
— Добре, — сказав лорд Регнолль, — ми візьмемо з собою Саведжа. Це віддана людина й уміє мовчати.
Поки лорд Регнолль поспішно одягався, я розказав Саведжу про те, що трапилося. Він слухав мене, затамувавши подих.
Переконавшись, що міс Хольмс у своїй кімнаті, ми спустилися і вийшли в сад, ретельно замкнувши за собою всі двері.
Уже світало. Ми без особливих зусиль роздивилися сліди черевиків міс Хольмс, моїх ніг, кінських копит і коліс карети. Крім того, ми знайшли полотняний мішок, у якому був повний костюм арабської жінки, що призначався, очевидно, для міс Хольмс.
Коли Саведж відкрив мішок, звідти, жахаючи його, виповзла змія, мабуть, учасниця вчорашньої вистави.
Опис усього цього, занесеного з усіма подробицями у записник лорда Регнолля, був засвідчений усіма нами.
Надалі справу доручили досвідченим сищикам, яким тільки вдалося встановити, що Харут і Марут із двома жінками їхнього племені (мабуть, вони мали наглядати за міс Хольмс) відпливли на пароплаві “Антилопа” до Єгипту, де їхні сліди губилися.
Але повернімося до міс Хольмс.
Наступного ранку вона вийшла до сніданку, неначе нічого не сталося, але була дещо блідіша, ніж зазвичай.
За столом я сидів неподалік від неї і при слушній нагоді довідався у неї, як їй спалося минулої ночі. Вона відповіла, що спала, як ніколи, міцно і бачила якісь химерні сновидіння.
— Дивно те, — додала вона, — що вранці мої черевики виявилися брудними, неначе я виходила з дому уві сні, чого зі мною ніколи не бувало.
За допомогою лорда Регнолля я поспішно змінив тему цієї розмови.
Незабаром після сніданку мені передали, що коляска міс Маннерс чекає на мене, і я зібрався їхати.
Прощаючись, лорд Регнолль записав мою англійську й африканську адреси у свій записник.
— Хоча ми всього три дні знайомі, містере Квотермейне, — сказав він, — мені здається, що я вас знаю вже багато-багато років. Коли ви наступного разу приїдете до Англії, я сподіваюся, що ви зупинитеся у мене.
— А якщо вам доведеться бути в Південній Африці, — сказав я, — прошу вас мати у своєму розпорядженні мій скромний будинок в Дурбані як свій власний.
— Мені було б це вельми приємно, — відповів він, — але, зізнаюся, мені набридли подорожі. Крім того, обставини викликають у мене особливе ставлення до Африки. Скажіть, що ви думаєте про все те, що сталося вчора?
— Справді, не знаю, що вам відповісти, — сказав я, — можу порадити одне: оберігайте вашу майбутню дружину. Можливо, ці люди знову зроблять спробу викрасти її. Це терплячі, рішучі люди.
ebooksa