Досі наші втрати, порівняно з чорними кенда, у яких загинуло понад дві тисячі воїнів, були незначні.
У нас близько двохсот було вбито і приблизно стільки ж поранено. Отже, в нашому розпорядженні залишалося майже тисяча шістсот воїнів, що було значно більше, ніж могло битися в цьому тісному місці.
Тому ми вирішили так: триста п’ятдесят кращих воїнів будуть захищати храм, поки не впадуть.
Решта (понад тисячу) відійдуть у другий двір, до жінок і дітей.
Вони мали провести останніх таємними стежинами до місця, де були заховані верблюди, й утікати з ними, куди можуть.
Ми сподівалися, що перемігши, чорні кенда будуть дуже стомлені, щоб переслідувати їх рівниною до віддалених гір.
Це було відчайдушне рішення, але в нас не залишалося іншого вибору.
— А моя дружина? — хрипко запитав Регнолль.
— Поки храм стоїть, вона має бути в ньому, — відповів Харут, — та коли все буде втрачено і я впаду, ти, білий пане, увійди до святилища, візьми її і Дитя із слонової кістки і біжи за іншими. Тільки я зобов’язую тебе: під страхом прокляття неба, не допусти, щоб Дитя потрапило до рук чорних кенда. Спершу спали його або розбий на порох камінням. Окрім того, я віддав наказ в останню хвилину підпалити навіси, влаштовані над запасами хліба, щоб вороги, які уникнуть наших списів, померли з голоду.
Негайно ж усі накази Харута, який, окрім головного жерця, був чимось на зразок президента цієї республіки, були беззаперечно виконані.
Я ніколи не бачив досконалішої дисципліни, ніж у цього бідолашного народу.
Загін за загоном воїни, призначені супроводжувати жінок і дітей, зникали за воротами другого двору. Кожен, хто йшов, обертався і салютував списом тим, хто залишався.
Триста п’ятдесят оборонців зайняли місця, як греки, що захищали Фермопіли.
Попереду розташувався я зі своїми стрільцями, яким роздали решту патронів (по вісім на кожного). За нами стали в чотири ряди воїни, озброєні шаблями і списами, під командуванням Харута.
Позаду них, ближче до воріт, що ведуть у другий двір храму, стояло п’ятдесят добірних людей під командою Регнолля, які мали в критичний момент зробити спробу врятувати Хранительку Дитяти. Я забув сказати, що Регнолль був двічі поранений під час відчайдушного захисту укріплень: у плече і стегно.
Коли все було готове й усі втамували спрагу з великих глеків, що стояли вздовж стін двору, полум’я пробивалося крізь масивні дерев’яні ворота.
Це сталося майже через півгодини після того, як їх було підпалено.
Врешті-решт, вони обвалилися під ударами ззовні. Але прохід залишався захаращеним купою каміння, яке ми накидали після того як зачинили ворота.
Чорні кенда розгрібали їх руками, палицями і списами.
Це було нелегко, оскільки наші вцілювали їх списами і били камінням. Але мертвих і поранених відтягали вбік, а на їхнє місце ставали інші.