У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна

З усіх боків луною лунав стогін: “Біжіть, чорні кенда, бо померли боги!”

Вони повернулися і побігли, як тіні, несучи з собою поранених. Ніхто не намагався зупинити їх.

За півгодини жодного з них, за винятком важкопоранених і вмираючих, не залишилося в палаці храму. Всі вони втекли.

Битва закінчилася.

Битву, котра видавалася програною, було виграно!

Я піднявся і, нетвердо стоячи на ногах, побачив Регнолля, щойно відпущеного людьми, котрі його тримали весь цей час.

Він стрибнув до своєї дружини і став перед нею.

— Місяцю! — вигукнув він.

Зіпершись ліктем на плече одного з білих кенда, я підійшов до них ближче, оскільки цікавість пересилювала мою слабкість.

Якийсь час вона пильно дивилася на нього, потім її очі почали змінюватися, неначе до неї поверталася душа, надаючи їм світла і життя.

Нарешті вона заговорила повільним, нерішучим голосом.

— Ох, Джордже, ця жахлива тварина вбила нашу дитину! — говорила вона, вказуючи на мертвого слона. — Подивися на нього! Тепер ми будемо один для одного тим, ким були раніше, поки Бог не пошле нам іншої дитини.

Із цими словами вона розридалася і впала в обійми чоловіка.

Я відійшов (до своєї честі, те саме зробили й кенда), залишивши їх удвох біля мертвого Джани.

Тут я маю сказати, що з цієї миті до леді Регнолль абсолютно повернувся розум, неначе загибель Дитяти зі слонової кістки зняла з неї чари. У чому полягали ці чари — я не можу сказати, але думаю, що якимось нез’ясовним шляхом вона пов’язувала цю статую зі своєю втраченою дитиною. Перша смерть відняла у неї розум, друга, уявна смерть — повернула його.

Із моменту загибелі своєї дитини на вулиці англійського містечка, до загибелі Дитяти зі слонової кістки в Центральній Африці, вона нічого не пам’ятала, за винятком сну, про який через кілька днів розповіла Регноллю у моїй присутності. Вона говорила, що одного разу вночі бачила Регнолля і Саведжа, які спали в тубільному будинку в місті Дитяти.

Я надаю читачеві право самому дійти висновку про цей сон у зв’язку з видінням Регнолля і Саведжа, про яке вже розповідав. Сам я не знаходжу жодного пояснення.

Залишивши Регнолля і його дружину, я, похитуючись, вирушив шукати Ханса і знайшов його непритомним поблизу північної стіни храму.

Очевидно, будь-яка людська допомога вже була для нього марно — так сильно його покалічив Джана. Ми віднесли його до кімнати одного з жерців, де я сидів над ним до кінця, що настав при заході сонця.

Перед смертю він опритомнів.