— Не треба горювати за вашим промахом по Джані, баасе, — говорив він, — це якийсь демон відвертав від нього кулі бааса. Джана був зачарований від білих людей. Лорд Ігеза теж промахнувся. Але чаклуни чорних кенда забули зачарувати Джану від маленької жовтої людини. Тому я щоразу, коли стріляв, поціляв у нього. Він знав, хто пустив у нього останні кулі. Ось чому він облишив бааса і схопив мене. Ох, баасе! Я вмираю щасливим, що вбив Джану і що він схопив мене, а не бааса. Я все одно помер би через день або два, оскільки був поранений кинутим списом у пах. Я нічого не говорив про це. Рана була не дуже велика, і крові з неї виходило мало, але поки тривала битва, мені ставало гірше. (Огляд цієї рани показав, що Ханс мав рацію. Довго він не прожив би). Якщо баас хоче передати через мене щось своєму покійному батькові, хай баас говорить швидше, поки моя голова може втримати слова.
Потім він попросив перенести його до порога, щоб востаннє поглянути на сонце, “тому що, баасе, — додав він, — я піду далеко за сонце”. Якийсь час він дивився на призахідне світло, кажучи, що, судячи з неба, буде гарна погода “для подорожі до Чорної води, щоб відвезти всю ту слонову кістку”.
Я відповів, що мені, може, ніколи не вдасться забрати з кладовища слонів слонову кістку, оскільки чорні кенда можуть перешкодити мені в цьому.
— Ні, баасе, — відповів він, — тепер, коли Джана вбитий, чорні кенда звідти підуть. Я знаю це, я знаю це.
Потім він почав марити про наші колишні пригоди, доки перед самим кінцем свідомість знову не повернулася до нього.
— Баасе, — сказав він, — вождь Мавово назвав мене “Світлом-у-темряві”. Коли баас теж ступить у Морок, хай він пошукає це Світло. Воно сяятиме біля бааса. Тепер я зрозумів, що хотів сказати покійний батько бааса, коли говорив про любов. Це те, що я відчуваю до бааса.
Після цього Ханс помер із посмішкою на своєму зморшкуватому обличчі.
Я плакав.
Розділ XXI
ДОДОМУ
Мені небагато залишається розповідати про цю експедицію, хоча я не сумніваюся, що Регнолль при бажанні міг би написати цілий цікавий том стосовно того, чого я ледве торкнувся, оскільки обмежувався тільки історією наших пригод. Наприклад, про схожість центральноафриканського культу Дитяти і його Хранительки з єгипетським культом Горуса та Ізіди, від якого безсумнівно, походить перший. Подальша наша подорож через пустелю до Червоного моря була дуже цікавою. Але мені набридло описувати подорожі, так само, як і здійснювати їх.
Після смерті Ханса бадьорість покинула мене.
Ми поховали його на почесному місці перед воротами другого двору храму, де він убив Джану.
Коли засипали землею його маленьке жовте обличчя, я відчув, ніби половина мого минулого залишилася з ним у цій могилі.
Бідолашний старий Ханс! Де я знайду таку людину, як ти? Де я знайду стільки любові, якою було переповнено твоє дивне серце?
Ханс абсолютно мав рацію щодо чорних кенда. Вони покинули свою землю, мабуть, у пошуках їжі, але куди пішли — я не знаю, та й не цікавився.
Вони були добрячими головорізами, але водночас і чудовими бійцями.
Та мені байдуже, що з ними сталося.
Одне можу сказати: величезна їхня частина нікуди не переселилася, оскільки понад три тисячі їхніх тіл поховали білі кенда, для чого добре прислужилися вириті нами для оборони ями і рови.
Наші втрати склали п’ятсот три чоловіки, разом із померлими від ран.
ebooksa