Врешті-решт, прохід розчистили.
Тоді я відіслав метальників списів назад на свої місця і приготувався виконати своє завдання.
Чекати довелося недовго. З гучними криками натовп чорних кенда кинувся в прохід.
Тільки-но вони з’явилися у дворі, як я скомандував стріляти, і п’ятдесят куль полетіло їм назустріч з відстані кількох ярдів.
Вони повалилися купами, як скошений хліб. Ми швидко зарядили рушниці і чекали нової атаки.
Знову з’явилися вороги і знову повторилася жахлиа сцена.
Ворота і тунель були захаращені полеглими.
Щоб відновити атаку, ворогам довелося прибирати їх під нашим вогнем (стріляли я, Ханс і кілька найкращих стрільців).
Так тривало, доки ми не витратили останніх патронів. Тоді мої люди відійшли назад, давши змогу Харутові і його загону зайняти наші місця, і змінили непотрібні тепер рушниці на списи й шаблі.
Півгодини або більше продовжувалася жахлива боротьба.
Бій тривав у страшенно вузькому місці, і чорні кенда були не в змозі пробитися крізь списи наших бійців, які захищали своє життя і святилище свого бога. Нарешті вороги відступили, давши нашим можливість прибрати вбитих і поранених та втамувати спрагу водою, оскільки стояла нестерпна спека.
Раптом у воротах з’явився величезний слон Джана, якого підганяли ззаду, колючи списами. Він швидко йшов уперед, змітаючи, на своєму шляху захисників храму, неначе це була суха трава, і нищачи все хоботом, на якому висіли залізні кулі. Удари списами були для нього не більше, за укуси комарів.
Він, сурмлячи, йшов попереду, а за ним потоками котилися чорні кенда, на яких наші метальники списів обрушилися з обох боків. У цей час я в супроводі Ханса повертався з другого двору, куди ходив відвідати пораненого втретє Регнолля. На мою превелику радість, його рана була легкою, тому я поспішив повернутися до учасників битви і зненацька побачив диявола Джану, що мчить просто на мене, розрізаючи на дві частини натовп озброєних людей, як ніс гнаного штормом корабля розрізає воду.
Правду кажучи, я, незважаючи на нелюбов до зайвого ризику, зрадів, побачивши його.
Навіть збудження від тривалої битви не могло знищити в мені відчуття сорому, яке я пережив, промахнувшись у цю тварину чотири рази поспіль на відстані сорока ярдів.
“Тепер, Джано, — думав я, відчуваючи якесь радісне тремтіння, — тепер я змию свою ганьбу. Цього разу я не промахнуся, інакше це буде моїм останнім промахом”.
Джана мчав уперед, крутячи залізними кулями серед воїнів, які розбігалися навсібіч, очищаючи між нами простір.
Для більшої надійності (я трохи тремтів від утоми) я став на праве коліно, сперся на ліве ліктем і прицілився в шию тварини.
Коли вона була кроків за двадцять від мене, я вистрілив, але влучив не в Джану, а в кульгавого жерця, який виконував обов’язки магута, сидячи на його шиї на кілька футів вище того місця, куди я цілив.
Так! Я влучив йому в голову, яка розкололася, неначе яєчна шкаралупа, і він мертвим упав на землю.
ebooksa