— Я теж чаклун, — заперечив ваш покірний слуга.
— І ще одна обставина, — продовжувала вона. — Ми не можемо пройти до кам’яних воріт, які ви хочете поруйнувати: за наказом, я повернула Дечі кошіль з ключами. Жерці ще раз заходили в повітку упевнитися, що ворота надійно закріплені. Двері міцно замкнені, нам її не відкрити.
Я був приголомшений. Про ключ я й не подумав. І раптом я почув здавлене ідіотське хихотіння Ханса.
— Чого смієшся, віслюче? — закричав я. — Хіба час сміятися, коли всі наші плани провалюються?
— Ні, баасе, тобто так, баасе. Розумієте, баасе, я передбачив, що може статися що-небудь подібне, і про всяк випадок вийняв ключа з мішка пані Драмани і підмінив його каменем тієї ж ваги. Ось він, — і Ханс витягнув з кишені важкуватий архаїчний ключ.
— Ти вчинив мудро. Але ти сказала, Драмано, що жерці ще раз заходили в повітку. Як же вони ввійшли без ключа? — запитав я.
— Пане, є два ключі. Один зберігається у того, хто має титул Вартового Воріт. Згідно з присягою, він весь день носить його біля пояса і спить із ним уночі, А мені дав свого ключа верховний жрець, у якого є всі ключі, щоб він міг прийти з дозором куди і коли захоче. Але він це рідко робить.
— Чудово. У тебе є які-небудь новини, Драмано?
— Так, пане. На нараді ухвалили принести в жертву Хоу-Хоу тебе і твого супутника. Це подачка лісовим жителям; вони вивідали, хто вбив їхню одноплемінницю, і заявили, що коли вас залишать живими, то вони не підуть на війну з веллосами. Можливо, і мене принесуть у жертву разом із вами.
— Он як? — промовив я, подумавши, що тепер можу з чистою совістю топити всю цю наволоч і пригостити завбачливих жертвувальників хорошою дозою їхніх власних ліків. З цієї миті я зробився безжальний, як сам Ханс.
Тепер стало зрозуміло, чому з нами так чемно обходилися і дозволяли оглядати все, що нас зацікавить. Це робилося, аби приспати підозру.
Ми взялися за вечерю, за якою Драмана обмовилася випадково, що було ухвалено вкрасти у нас зброю, що “вивергає вогонь”, щоби певніше нас схопити. Треба було діяти невідкладно.
Я їв, скільки влізе, виходячи з того, що їжа додає сил, те саме робив і Ханс. Драмана принесла нам тубільної наливки, і я не відмовився від випивки, вважаючи, що помірна доза алкоголю буде нам обом на користь, особливо ж Хансу, якому випадала холодна ванна.
Повечерявши, ми упакували якомога зручніше наш невеликий багаж: половину я дав нести Драмані. Ханс же ніс тільки пістолет і в’язку смердючих гілок, яка під час плавби мала служити йому підтримкою і прикриттям.
Розділ XIII
СТРАШНА НІЧ
Злива перейшла на мжичку; густий туман стелився полями і над озером, сприяючи нашій утечі. Жоден собака не загавкав на нас, бо ті нечисленні представники цих тварин, які були на острові, через холод і вогкість усі спали. Але крізь туман сяяв з неба великий повний місяць, віщуючи зміну погоди.
Ніким не помічені, досягли ми шлюзної повітки і, на свій подив, виявили, що двері незачинені. Приписавши це недогляду жерців, ми тихо ввійшли і прикрили за собою двері. Потім я запалив свічку, підняв її над головою і вражено відступив: над каналом сиділа людина з довгим списом у руці.
Поки я дивувався, що мені робити, і дивився на вартового, напівсонного і, мабуть, ще більше наляканого, ніж я сам, Ханс із властивою дикуну швидкістю дій поклав край моїм роздумам. Як леопард, стрибнув він на ворога. Я почув удар ножа, і наступної миті відблиск свічки впав на п’яти, що стирчали з води. Людина зникла назавжди — принаймні з нашого життя.
— Що це означає? Ти говорила, що тут нікого не буде! — люто закричав я на Драману, запідозривши пастку.
ebooksa