— Ні, бо я йому сказав, що якщо він тільки спробує, то не отримає в’язки гілок, які ми зрізали з дерева Видінь і дбайливо везли всю дорогу. А оскільки він дуже хотів одержати своє зілля, то віддав мені волів задарма. Мало того, своїх власних я знайшов гладкими і слухняними. Зікалі їх вилікував. І що дивно, старий шахрай уже знав майже все, що сталося з нами. Можливо, йому все розказали ті служителі Хоу-Хоу, що втекли з нами з країни веллосів. Я забув сказати, що ці пани — вельми неговіркі люди — зникли під час нашої зворотної подорожі. Раптом їх не стало. Я думаю, вони влаштувалися самостійно і зробилися знахарями. Якщо так, абсолютно можливо, що хтось із них зустрівся із Зікалі, перш ніж я досяг Чорного Яру.
Перше, що він запитав у мене, було:
— Чому ти не привіз із собою ні золота, ні алмазів? Ти міг зробитися багатим, а ти залишився бідним, Макумазане?
— Тому що я забув попросити їх, — відповів я.
— Так, я знаю, ти забув попросити їх. Ти був такий зайнятий думкою про те, як важко сказати “пробач” тій прекрасній пані, імені якої я не знаю, що забув попросити алмази. Це дуже схоже на тебе, Макумазане, е-ге-ге! Дуже на тебе схоже! — потім він втупився на вогонь, перед яким сидів, як завжди, і додав: — Все-таки мені здається, що алмази зроблять тебе багатим одного прекрасного дня, коли не буде жінки, з якою міг би ти попрощатися, Макумазане.
То був вдалий випад з його боку, бо, як ви знаєте, друзі мої, цей прогноз збувся в копальнях царя Соломона, чи не так? “Коли не було більше жінки, з якою міг би я попрощатися”.
Гуд відвернувся, а Аллан поспіхом продовжував, мабуть, пригадавши Фаулату і помітивши, що його мимовільний натяк завдав болю.
— Зікалі дуже зацікавився всією нашою історією і залишив мене на кілька днів у Чорному Яру, щоб я міг йому все розповісти.
— Я знав, що Хоу-Хоу — ідол, — сказав він, — але хотів, щоб ти сам у цьому переконався, і я бачив, що той красень Іссикор помре. Але я нічого йому не сказав, бо тоді б він міг померти дуже рано, не довівши вас до своєї країни, і я не одержав би цього листя. А як би я без них показував картини у вогні? А тепер у мене багато листя з дерева Видінь. Мені вистачить до кінця своїх днів. Нині дерево згоріло, й іншого такого немає на землі і не буде. Я радий, оскільки не хочу, щоб з’явився інший волхв, такий же могутній, як і Зікалі. Поки росло дерево Видінь, верховний жрець Хоу-Хоу був майже такий самий великий, але нині він мертвий, а дерево його згоріло, а я, Зікалі, владарюю один. Ось чого я добивався, Макумазане, і ось навіщо я тебе послав до країни хоухойа.
— Хитрий ти, старий шахраю! — вигукнув я.
— Так, Макумазане, я хитрий, а ти простий, і серце моє чорне, як моя шкіра, а твоє серце біле, як шкіра твоя біла. Ось чому я великий, Макумазане, і простягаю владу свою над тисячами, і бажання мої виконуються, а ти, Макумазане, малий і не маєш влади і помреш, не виконавши своїх бажань. Але — хто знає? Мабуть, на тому світі буде інакше. Хоу-Хоу був великий, а нині де Хоу-Хоу?
— Ніякого Хоу-Хоу ніколи не було, — сказав я.
— Так, Макумазане, ніякого Хоу-Хоу ніколи не було, але були жерці Хоу-Хоу. Хіба не так буває з усіма богами, яких люди створюють собі? Їх немає і не було, але є їхні жерці, і вони піднімають спис могутності і пронизують серце людей великим страхом. Що таке боги, яких ніхто не бачить, коли є жерці, що стрясають списом і пронизують серця своїх шанувальників? Бог є жрець, або жрець є бог — як тобі більше подобається, Макумазане.
— Так, Зікалі. — І, не розводячи з ним теревені про це, я запитав: — Хто створив статую Хоу-Хоу в печері Мани? Веллоси цього не знають.
— І я не знаю, Макумазане, — відповів карлик. — Світ дуже старий, і були в ньому народи, про які ми нічого не чули, — так говорить мені мій дух. Можливо, один такий народ і створив статую багато тисяч років тому — який-небудь народ, що вдерся туди і був нащадком вимерлої раси, яка сховалася в тому втаємниченому місці серед орди дикунів, таких огидних, що, здавалося, їх мають переслідувати дияволи. Там, у печері посеред озера, де ніхто їх не міг потривожити, створили вони зображення свого бога або, можливо, бога тих дикунів, на яких бог схожий.
Можливо, дикуни одержали своє ім’я від Хоу-Хоу, а може, Хоу-Хоу від дикунів. Хто знає? Але завжди, коли людина шукає бога, вона створює його за своєю подобою, тільки більшим, потворнішим і злішим — принаймні в цій країні, — а як в інших країнах — не знаю. І часто люди говорять, що бог був колись їхнім вождем, бо всі ми в глибині серця завдячуємо нашим предкам, що дали нам життя, і часто, оскільки предки дали нам життя, ми їх вважаємо за богів. Великі предки були першими богами, Макумазане, а якби вони не були злі, вони б не були великими. Поглянь на Чака, Зулуського Лева. Його звуть великим, бо він злий і жорстокий. Так було, і так буде.
— Неприваблива це віра, Зікалі, — сказав я.
— Неприваблива, Макумазане. Але у світі мало є красивого, окрім самого світу. Хоухойа некрасиві, точніше, не були красивими, бо, я думаю, ти убив їх майже всіх, висадивши гору, що було доброю справою. Ні Хоу-Хоу не був красивий, ані його жерці. Тільки веллоси, особливо ж їхні жінки, ще красиві, завдяки стародавній крові, що тече в них, високій стародавній крові, яку Хоу-Хоу висмоктував з їхніх вен.
— Але Хоу-Хоу більше немає, Зікалі, що станеться тепер із веллосами?
ebooksa