Поки він говорив, з’явилося двоє голубів, що летіли один за одним. Перший почав знижуватися ярдів за п’ятдесят від мене, другий приблизно за сімдесят. Я вибрав першого, ретельно прицілився і вистрілив. Куля влучила йому у воло, звідки дощем посипалися з’їдені ним жолуді.
Птах каменем упав на землю. Другий голуб, відчувши небезпеку, швидко піднімався вгору майже вертикально. Я вистрілив: куля відбила йому голову. Потім я взяв із рук Чарльза заряджену ним другу рушницю і знову побачив наближення двох голубів. Я ризикнув зробити складний постріл і на льоту влучив одному з них у хвіст. Проте він швидко спустився і забився на землі. Прицілившись у другого, я натискував гашетку; курок клацнув, але пострілу не було. Тут мені захотілося провчити Чарльза.
— Молодий чоловіче, — сказав я в той час, як він, роззявивши рота, дивився на мене, — вам варто навчитися уважно обходитися зі зброєю. Якщо ви подали стрільцю незаряджену рушницю, ви здатні зробити й небезпечнішу помилку.
Потім, обернувшись до лорда Регнолля, я додав:
— Я маю вибачитися за свій третій постріл, який осоромив мене, оскільки, взявши мало вперед, я зробив помилку, від якої застерігав вас. Проте цей постріл може показати вашому слузі різницю між голубиним хвостом і листком дуба.
Пір’я бідолашного птаха все ще кружляло в повітрі.
— Це сам чорт! — пробурмотів Чарльз.
Але його господар суворо поглянув на нього і, піднявши капелюха, звернувся до мене.
— Сер! Ваша практика далеко перевершує теорію. Я вітаю ваше таке дивне мистецтво, що майже межує з чудом, якщо це тільки не випадковість…
Тут він затнувся.
— Цілком природно, що ви так вважаєте, — відповів я, — але якщо ми почекаємо ще голубів, і містер Чарльз акуратно заряджатиме рушниці, я сподіваюся переконати вас.
Проте гучний вигук Скрупа, який шукав мене, пролунав у цей момент і розігнав усіх голубів принаймні на півмилі. Втім, за цим я не дуже жалкував.
— Я маю побажати вам доброго ранку, — сказав я, — мене кличуть мої друзі.
— Хвилиночку, — вигукнув мисливець, — можу я просити вас назвати своє ім’я? Мене звуть Регнолль — лорд Регнолль.
— А мене Аллан Квотермейн, — сказав я.
— О, — здивувався лорд Регнолль, — тоді все зрозуміло. Чарльзе! Цей джентльмен — друг містера Скрупа. Ви дозволили собі сказати, що він… перебільшує. Вам варто вибачитися.
Але Чарльза вже й слід прохолов.
У цей час з’явилися Скруп і його наречена, які чули наші голоси.
Довелося все пояснити.
— Містер Квотермейн показував мені, як треба стріляти по лісових голубах із дрібнокаліберних рушниць, — сказав лорд Регнолль.
ebooksa