— Не можу сказати, Макумазане, але думаю, вони підуть за Хоу-Хоу, який володіє їхніми душами і захопить їх за собою. Якщо так — не велика біда, Макумазане, бо вони лише гнилий пень дерева, яке колись було високе і чудове. Порох часу приховує багато таких пнів, Макумазане. Але що з цього? інші зростають дерева, які теж стануть пнями свого часу, і так до кінця віків.
Зікалі продовжував у тому ж дусі, хоч я й забув багато що зі сказаного ним. Він прорікав істини, але пам’ятаю, що їх сумний песимізм мене пригноблював, і я постарався якомога швидше обірвати цю мову. І нічого вона мені не роз’яснила — Зікалі не знав, ні хто такі веллоси і Волохатий народ, ні того, як стали вони поклонятися Хоу-Хоу, ні яке їхнє походження, або яким буде їхній кінець.
Усе це й досі покрите таємницею. Відтоді я нічого не чув про них. Якщо і добирався який-небудь пізніший дослідник до веллоських меж, що вельми малоймовірно, то навряд чи вдавалося йому піднятися річкою; а якщо вдавалося, то назад він уже не повертався. Отже, якщо ви хочете дізнатися ще щось, то маєте самі вирушити туди. Тільки, як я вже попереджав, я вам не попутник.
— Так, — сказав капітан Гуд, — дивна казка. Чорт забирай, я й сам би кращої не вигадав!
-. Правильно, Гуде, — відповів Аллан, запалюючи свічку, — я цілком упевнений, що ви таку не вигадаєте, бо, розумієте, факти — це одне, а те, що ви називаєте “казками”, — зовсім інше. На добраніч усім вам, на добраніч.
І він пішов спати.
ДИТЯ ЗІ СЛОНОВОЇ КІСТКИ
Розділ І
АЛЛАН ДАЄ УРОК СТРІЛЬБИ
Я хочу розповісти про одну з найнезвичайніших пригод свого життя, яке навряд чи можна назвати безбарвним. Початок її стосується того часу, коли я приїхав до Англії з молодим джентльменом на ім’я Скруп, частково для того, щоб провести його додому після одного випадку на полюванні, частково в інших справах.
Там я прожив якийсь час у Скрупа, чи точніше у рідних його нареченої в їхньому красивому будинку в Ессексі.
Під час свого перебування в цих краях я мав нагоду бачити прекрасний старовинний замок з баштовими воротами, майстерно відреставрований і обернений на сучасний житловий будинок. Називатимемо цей замок “Регнолль-Кестлем” за ім’ям його власника.
Я багато чув про лорда Регнолля. Подейкували, що він дивовижно красивий, має великі наукові знання, хороший спортсмен — був капітаном в оксфордських човнових перегонах, — незрівнянний оратор, уже відзначений в Палаті Лордів, сміливий мисливець, який застрелив багато тигрів та інших великих звірів у Індії, поет, який видав під псевдонімом збірку своїх віршів, що мали значний успіх, хороший офіцер у минулому на військовій службі і, врешті, володар колосального майна; окрім величезних маєтків, він мав кілька кам’яновугільних копалень та ціле містом на півночі Англії.
— Господи! — вигукнув я, коли цей довгий перелік був, нарешті, завершений, — мабуть, ця людина родилася в сорочці. Та, можливо, він нещасливий у коханні?
— У цьому саме він найщасливіший, — відповіла міс Маннерс, наречена Скрупа, з якою я розмовляв, — мені говорили, що він заручений з наймилішою, найвродливішою і найрозумнішою дівчиною в усій Англії, і що вони обожнюють одне одного.
— Господи! — повторив я, — дивно, чому доля така щедра до лорда Регнолля і його коханої?
Згодом мені судилося дізнатися це…
Коли наступного ранку мені запропонували оглянути примітні місця Регнолль-Кестля, я охоче погодився.
Проте мені цікавіше за все було побачити, якщо випаде нагода, самого лорда Регнолля, оскільки всі перераховані позитивні якості його справили на мене, бідного колоніста, вельми сильне враження.
Часто стикаючись у житті з демонами в людській подобі, я ніколи не зустрічав ангелів, принаймні чоловічої статі.
ebooksa