У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна

Тим часом пролунав вигук єгеря, що попереджав про птаха, що летить.

— Стріляйте, — сказав Скруп, — це кулик.

Цієї хвилини я побачив дуже близько від себе коричневого птаха. Я прицілився і вистрілив. Від птаха залишилася тільки хмара пір’я. При гучному реготі оточуючих Чарльз підібрав голову і дзьоб моєї здобичі.

— Вам варто давати птаху відлетіти подалі від вас із вашим дробом номер три, — зауважив Скруп.

Цей випадок так вплинув на мене, що я зробив підряд три промахи, тоді як Ван-Купові вдалося застрелити ще пару фазанів.

Скруп похитав головою, а Чарльз навіть важко зітхнув. Тепер, бачивши, що я не змагаюся з його паном, він був цілком на моєму боці. Історія мого парі якимось чином набула широкого розголосу, а мій супротивник, очевидно, не користувався симпатією серед єгерів.

— Увага, — сказав Скруп, указуючи на фазана, що наближався.

Птах летів дуже високо. Пролунало три постріли, у тому числі й Ван-Купів, але жоден не зачепив фазана. Я вистрілив, пригадавши пораду лорда Регнолля. Птах змінив свій політ і раптом каменем упав на землю ярдів за п’ятдесят від мене.

— Це вже трохи краще! — вигукнув Скруп. Удалий постріл повернув мені впевненість, і я знову застрелив пару фазанів. Але Ван-Куп, який був прекрасним стрільцем, не відставав від мене.

Лорд Регнолль, який стояв по сусідству зі мною, запропонував мені стати з ним дещо позаду решти мисливців.

— Я бачу, що ви краще стріляєте у птахів, які летять високо, — сказав він.

Ми розташувалися між двома гайками ярдів за триста від попереднього місця. Тут справи пішли значно краще.

Та коли ми за годину з гаком зібралися снідати в лісовій сторожівці, виявилося, що я вбив на тридцять фазанів менше, ніж мій супротивник.

Поки ми снідали, погода різко змінилася. Небо затягли хмари, подув сильний, різкий вітер.

Полювання мало продовжуватися на новому місці, в гайку біля озера. Лорд Регнолль вирішив відмовитися від подальшої участі в ньому і стати на час стрільби за мною і Ван-Купом, вважаючи, що й шести стрільців буде забагато за змінених, завдяки погоді умов полювання.

— Випийте склянку шеррі-бренді¹⁵, — порадив він мені, — це зміцнить ваші нерви.

Я скористався його порадою, і ми пішли. Гай, де ми збиралися стріляти і куди перелетіли розігнані нами вранці фазани, був приблизно за милю від сторожки. Він мав вигляд підкови, що оздоблювала один кінець невеликого озера ярдів п’ятдесят завширшки. Четверо стрільців було розставлено вздовж найближчого боку озера, а нам з Ван-Купом були призначені місця на протилежному піднятому боці, де ми були на очах у всіх. Із жахом неподалік я побачив цілий натовп глядачів, серед яких я впізнав зброяра, що набивав мені патрони.

Дорогою до човна, який, перевозив нас через озеро, трапився випадок, який покращив мені настрій і викликав бурхливі оплески інших.

— Куріпки! — раптом проголосив “червоний жилет”, який ішов на деякій відстані попереду нас.

Чарльз швидко подав мені заряджену рушницю. За мить над деревами з’явилися птахи, що ледве летіли проти сильного вітру. Я вистрілив у першого — він упав до моїх ніг. Із другим пострілом іще один приєднався до нього. Я схопив запасну рушницю й убив третього, який пролетів майже над самою моєю головою. Четвертий постріл наздогнав останнього.