— Лорде Регноллю, — сказав я, — цей борг я давно вважав утраченим. Я не хочу залишати собі ці гроші. Дозвольте передати вам цей чек на справи доброчинності.
— Що ви скажете, сер Юніусе, про таку щедрість містера Квотермейна? — вигукнув лорд Регнолль, побачивши, що чек був не на п’ять, а аж на двісті п’ятдесят фунтів.
Відповіді не було, оскільки Ван-Куп поспіхом пішов. Відтоді ми ніколи не зустрічалися.
Приблизно за рік я одержав повідомлення, що на моє пожертвування при одній із відповідних установ влаштовано ліжко імені Аллана Квотермейна для хворих дітей.
Помітивши Ван-Купове зникнення, лорд Регнолль нічого не сказав, але підійшов до мене і міцно потиснув мою руку. З цієї миті почалася наша довголітня дружба.
Мені залишається додати, що хоча я й одержав багато задоволення від стрільби, проте радий, що наступними днями полювання не поновлювалося, оскільки зрозумів, що ця розвага була мені не по кишені. Ось виписка з мого записника:
Так, полювання на фазанів в Англії — розвага, доступна тільки для багатих!
Розділ III
МІС ХОЛЬМС
Подальші дві з половиною години я присвятив відпочинку, лежачи у відведеній мені кімнаті, оскільки часта стрілянина і безперервний шум вітру викликали у мене невеликий головний біль. Потім з’явився Скруп і запропонував мені приєднатися до решти товариства. Ми спустилися вниз і ввійшли до розкішної вітальні, де зібралося близько тридцяти сусідів лорда Регнолля, запрошених на обід. Міс Маннерс тайкома повідомила Скрупу, що “вона” вже тут. У цей час бездоганний містер Саведж оголосив, широко розкривши двері:
— Леді Лонгден, міс Хольмс!
Усі обернулися до дверей, де з’явилася немолода леді у супроводі дівчини років двадцяти двох. Дівчина була не дуже висока, вельми витончена і граційна, як лань. Темно-каштанове волосся, тонкі риси обличчя, яскраво-червоні губи і великі темні очі вказували швидше на іспанське або італійське, ніж на англосаксонське походження. Одягнена вона була у світлу відкриту сукню, й, окрім нитки перлів і червоної камеї, інших прикрас на ній не було. Мені впала в око дивна біла пляма на її грудях, що мала вигляд півмісяця. Але найбільше враження справило на мене її обличчя. Вираз його був м’який, привітний, навіть щасливий; але чим більше вдивлявся я в нього, тим таємничим мені воно здавалося. Часом ним пробігала якась особлива тінь. Що це було — я не знав…
Лорд Регнолль, що здавався ще вродливішим у своєму вечірньому костюмі, поспішив назустріч своїй нареченій і її матері. Мою; увагу на деякий час відвернули сусіди, аж тут я почув поблизу себе голос, який говорив:
— Покажіть мені його. Втім, я вже впізнала його за вашим описом.
— Так, ви маєте рацію, — відповів лорд Регнолль своїй нареченій (це була вона), — я зараз познайомлю вас. Проте скажіть, кого ї ви хочете мати своїм кавалером за обідом? Я не можу, бо маю бути біля вашої матері. Візьміть доктора Джеффріса.
— Ні, — відповіла міс Хольмс, — я віддаю перевагу містеру Квотермейну. Мені хочеться почути від нього що-небудь про Африку.
— Добре, — сказав лорд Регнолль, — він, мабуть, найцікавіший з усіх гостей разом. Але чому, Місяцю, ви постійно думаєте і говорите про Африку? Можна подумати, що ви збираєтеся там жити.
— Це може колись статися, — задумливо сказала вона, — хто знає, де він жив і де житиме.
І знову щось таємниче промайнуло на її обличчі.
Кінця їхньої розмови я не чув. Правду кажучи, я хотів уникнути сусідства з міс Хольмс за обідом, оскільки я байдужий і не люблю бути на видноті, тому я попрямував у протилежний кінець вітальні. Але це було даремно: лорд Регнолль наздогнав мене і підвів до мене свою наречену.
ebooksa