— Дозвольте вас познайомити з міс Хольмс, — сказав він мені, — вона хоче бути вашою сусідкою під час обіду. Вона дуже цікавиться…
— Африкою, — підказав я.
— Містером Квотермейном, про якого мені говорили, як про найбільшого мисливця в Африці, — поправила мене міс Хольмс із чарівною усмішкою.
Я вклонився, не знаючи, що сказати. Лорд Регнолль посміхнувся і пішов, залишивши нас удвох. У цей час лакей оголосив, що обід подано. Ми попрямували в середині довгої процесії до розкішної їдальні, яка ще зберігала свій середньовічний стиль.
Містер Саведж провів нас на наші місця ліворуч від лорда Регнолля, що сидів біля головного кінця довгого столу з леді Лонгден праворуч. Старий священик, доктор Джеффріс прочитав коротку молитву, і обід почався.
— Я чула, — звернулася до мене міс Хольмс, — що ви сьогодні перемогли сера Юніуса Фортеск’ю в стрільбі і пожертвували купу грошей на доброчинність. Я не люблю парі і тих, хто б’ється об заклад. Дивно, що ви пішли на це: ви зовсім не схожі на таких людей. Але мені огидний сер Юніус, і в цьому наші думки збігаються.
— Я нічого не говорив про свою антипатію до сера Юніуса, — заперечив я.
— Так, але ваше обличчя змінилося, коли я згадала його ім’я.
— Тоді мені доведеться зізнатися, що ви маєте рацію. Але я маю додати, що я теж не любитель парі.
Тут я розказав усю історію з Ван-Купом і його боргом.
— Я завжди вважала його жахливою людиною, — зауважила міс Хольмс, коли я закінчив свою розповідь.
Потім наша розмова перейшла на майбутнє весілля, і я поспішив висловити міс Хольмс свої щирі побажання і впевненість, що її щастя завжди буде так само безхмарне, як і тепер.
— Дякую вам, — сказала вона, — але чи не здається вам, що ця безхмарність — погана ознака. Адже майбутнє так само приховане від нас, як і мій портрет у робочому кабінеті лорда Регнолля, в чому ви теж бачите погану ознаку.
— Звідки ви це знаєте? — запитав я, вражений цим зауваженням.
— Не знаю, містере Квотермейне, але мені це відомо. Адже ви так думали, правда ж?
— Навіть якщо й так, — сказав я, ухиляючись від прямої відповіді, — то що з цього випливає? Хоча портрет і прихований від сторонніх очей, але завжди можна відсмикувати завіску…
— А раптом одного разу за цією завіскою виявиться пустка?
На деякий час ми замовкли.
— Я не схожа на інших… — знову почала міс Хольмс. — Щось спонукає мене говорити з вами… Я ніколи ні з ким не говорила так. Мене б усе одно не зрозуміли. Моя мати, можливо, вважала б за потрібне показати мене лікарю. Змалечку мені здавалося, що я — якась таємниця серед інших таємниць. Із дев’яти років ця думка раптово охоплювала мене ночами. У мене були якісь видіння, але вони швидко забувалися. Тільки дві речі я відчуваю більш-менш чітко. Одна — це якась дивна, несвідома тривога… Інша — те, що я або частина мене якось причетна до Африки, про яку я знаю тільки з книжок. Ось звідки в мене інтерес до вас і до Африки.
— Я думаю, що ваша матінка мала б рацію щодо лікаря, — зауважив я, -
ebooksa