— Я, Марут, жрець і вчитель білих кеда, вітаю тебе, о Той, хто не спить уночі! — сказав молодший.
— Ми обидва вітаємо тебе, який здається малим, але великий, о пане з великим майбутнім! — разом сказали вони.
— О, той що вбиває злих людей і звірів! — монотонно продовжували вони. — Ти, кому призначено долею визволити нашу землю від страшного лиха, ми вклоняємося тобі і обіцяємо тобі безпеку серед нас і в пустелі. Ми обіцяємо тобі велику нагороду.
Вони знову тричі вклонилися мені і завмерли, схрестивши руки.
Я запитав їх на банту, чого їм, власне, потрібно від мене.
— О Макумазане! — відповів старший. — Я прийшов просити тебе надати послугу нашому народу, — послугу, за яку ти отримаєш велику нагороду. Ми, білі кенда, народ Дитяти, воюємо з чорними кенда, нашими рабами, які перевершують нас кількістю. Чорні кенда шанують бога зла, дух якого живе в найбільшому слоні на світі. Ніхто не може вбити його, а він убиває багатьох і зачаровує ще більше. Поки живий цей слон, — ім’я його Джана, — жах панує серед нас, народу Дитяти, бо день за днем Джана винищує нас. Якщо ти вб’єш його, ми покажемо тобі місце, куди слони йдуть умирати; ти візьмеш собі скільки захочеш слонової кістки і будеш багатий. Коли ти матимеш потребу в золоті або слоновій кістці, — яка те саме, що й золото, — йди на північ того озера, де живуть понго, зупинися на краю пустелі і назви імена Харута і Марута.
— І назви імена Харута і Марута, — луною повторив молодший.
Перш ніж я встиг зібратися з думками, щоб відповісти що-не-будь, загадковий Харут заговорив ламаною англійською мовою, як рядовий фокусник.
— Багаті леді і джентльмени чекають вистави від бідного фокусника з Центральної Африки. Добре, я покажу їм, що вмію. Ви хочете, щоб виросло дерево? Можна. Тільки пам’ятайте, що тут немає ніякої магії; це прості фокуси. Дайте мені таріль.
Вистава почалася. На покритій покривалом тарелі чудодійно виросло дерево, палиці танцювали самі собою. Марут свиснув, і з кишені Саведжа, який стояв на шанобливій відстані від фокусників, знову виповзла змія, яка потім перетворилася на вогонь. Видовище було цікаве, але, сказати правду, воно мало цікавило мене: я раніше бачив багато таких фокусів. Я думав про слова Харута…
Нарешті фокусники закінчили виставу і під оплески присутніх почали збирати свої речі.
— Наш пан Макумазан має рацію, вважаючи все це дурницями, — зауважив Харут, — просто фокуси і тільки. Але що з цим джентльменом? — додав він, показуючи на Саведжа, що корчився осторонь. — Брате Марут, подивися, в чому справа.
“Брат Марут” підійшов до Саведжа і визволив його від двох змій. Потім під спільний регіт витягнув з його напомадженого волосся великого дохлого щура.
— А! — вигукнув Харут. — Змії люблять цього джентльмена. Але все це дурниці. Може, Макумазан хоче подивитися що-небудь цікавіше? Слона Джану, якого він уб’є?
— Охоче, — відповів я, — але як ти мені покажеш його?
— Це дуже легко, Макумазане. Треба вдихнути трохи диму тютюну кенда, і ти побачиш багато чого, якщо у тебе є дар. Я впевнений, що ти його маєш, як і ця леді, — додав він, указуючи на міс Хольмс.
— Дака, — презирливо сказав я, пригадавши про один сорт індійських конопель, яким одурманюють себе тубільці в багатьох частинах Африки.
— О ні, це не дака. Це тютюн, що росте тільки на землі кенда. Ти вважаєш це дурницею. Стривай, ти побачиш, що це не так. Дайте мені сірника.
Він узяв дрібку тютюну, поклав його в невеликий дерев’яний кубок, який разом із тютюном дістав із кошика і сказав щось своєму товаришу Маруту. Той дістав зі свого вбрання очеретяну флейту і заграв на ній якусь тужливу мелодію. Харут у свою чергу заспівав тихим голосом пісню, з якої я не зрозумів жодного слова, і запалив тютюн. Блідий синюватий димок піднявся з кубка, поширюючи довкруж досить приємний запах.
— Вдихни і розкажи нам, що побачиш, — сказав Харут, — не бійся, в цьому немає небезпеки. Дивися!
ebooksa