— Ви доста повоювали, мілорде. Не клейте дурня. Треба спускати прапор.
— Мій прапор? — здивувався Грей і розсміявся, наче почув вдалий жарт.
— Ви що, не бачите, чорт би вас забрав?!
Палець Аткінса показав кудись убік.
Дерев"яними сходинками, які вели донизу, до порохового погребу, стікала в"язка вогняна змія.
— Накажіть усім спуститися з щогл, мілорде! Хай гасять вогонь брезентом, інакше ми злетимо в повітря! Нас самим з цього боку не підібратися, ми відрізані!
Капітан гукнув матросам:
— Залишатися на своїх місцях! Коли махну рукою, брасопте реї! А ви, Аткінсе, краще допоможіть мені зі штурвалом. Скоро нам знадобиться різкий поворот.
Заламуючи руки, суперкарго заволав:
— Господи, дай розуму цьому ідіоту! За хвилину буде пізно! Там же крюйт-камера!
— Годі, Аткінсе. Чи ви думаєте, я не знаю, де на кораблі що знаходиться?
Тут мені прояснився самовбивчий план капітана. Стало зрозуміло і те, що ніяка сила лорда Руперта не зупинить.
Суперкарго став навколішки і почав молитися. Матроси на реях слідкували за піднятою рукою свого командира, не відаючи, що їх смертна година близько.
Я нічим не міг допомогти ні цим бідним людям, ні шаленцю, для якого самоповага була дорожчою за життя. Гинути разом із ними я не хотів. Не страх, але почуття обов’язку кликало мене до моєї вихованки.
Захлинаючись плачем, я злетів над «Русалонькою» — і знову опустився, не в змозі попрощатися з Рупертом Греєм. Я сів на брам-реї. Піді мною жевріли вітрила, стаючи з багряних чорними.
До нас наближалося понівечене, потворне громаддя лінійного корабля. Весь форкасл був обліплений озброєними людьми. Їх люті обличчя говорили: милосердя ніхто не дочекається. Похмурим був і адмірал, який знову замаячив на містку. Він більше не вдавав галантності. Певно, уявляв, як пояснить начальству важкі, нічим не виправдані втрати.
Сотні життів уже обірвалися, винищені свинцем, вогнем і водою; у морі продовжували гинути нещасні. Та ненажерливій долі цих жертв було замало. Головний бенкет Смерті був попереду!
Лорд Руперт випустив з-під сорочки медальйон на золотому ланцюжку, поцілував його і махнув рукою.
Матроси взялися за канати, а капітан і суперкарго, який примирився зі своєю долею, налягли на штурвал. «Русалонька» взяла поправку курсу. Тепер вона летіла прямо на «Консепсьон».
Оглушливо хруснула деревина — це зіштовхнулися кораблі. Від поштовху я злетів з реї і замахав крилами.
ebooksa