Сокіл і Ластівка

З іспанця летіли мотузки з абордажними гаками, щоб міцніше причепити до себе фрегат. Бідні дурні, якби вони знали…

Перші відчайдухи з криком посипалися на палубу «Русалоньки», добігли до середини судна і зупинилися. Від квартердеку їх відділяла зона вогню.

— Капітана живим! — долетів громовий голос іспанського адмірала.

Я побачив, що Руперт сміється. Він залишив штурвал і просто стояв, схрестивши руки на грудях. Біла батистова сорочка розстебнута на грудях, вітер ворушить каштанове волосся на чолі.

Який же красивий цей чоловік!

Я спустився нижче, не думаючи про небезпеку, хоча палаюча суміш напевне вже проникла у крюйт-камеру.

— Прощавайте, мілорде, — почув я сумний голос суперкарго. — Яка прикрість, що ви безбожник. Це значить, що на тому світі нам з вами не побач…

Тут світ зіщулився в пружну грудку, розлетівшись мільйоном вогняних бризок. Мене підкинуло вгору, дуже високо — туди, де наливалося темною синню вечірнє небо.

Розділ чотирнадцятий

Полонений

Мене не оглушило, не обпалило крила, інакше я б впав у море і загинув. Врятувався я завдячуючи тому, що важу неповні чотири фунти — вибухова хвиля просто підкинула мене, як пір"їнку, високо-високо.

Я побачив згори уламки двох кораблів, побачив хвилі, всіяні шматками дерева і чорними цятками людських голів. Якби я вмів, то заридав би. А так — просто закричав.

Мене нестримно тягнуло до місця трагедії.

Я перевернувся, склав крила і помчав униз.

Не буду описувати, що я там побачив. Для цього я надто люблю людей і надто небайдужий до їхніх страждань. Скажу лише одне: єдиним полегшенням для мене було те, що серед уцілілих Руперта Грея я не побачив. Певно, він загинув миттєво. Його ворогові, іспанському адміралу, пощастило менше. Контужений і обпалений, він відчайдушно плив у бік берега; його пихате горбоносе обличчя було спотворене жахом — а ззаду сеньйора наздоганяли дві акули, вже перевернуті черевом догори для атаки.

Я зробив дугу в повітрі, знову злетів угору і полетів геть від цієї різанини. Моє серце краялося на шматки. З багатьох сотень життів, так страшно обірваних долею, я оплакував лише одне.

Скільки часу пробув я з капітаном «Русалоньки»? Найбільше — півгодини. Але у мене було відчуття, що я знав його довгі роки і що від мене відірвали безкінечно цінний шматок буття. Та що я! Весь світ наче побляк і втратив один із найпрекрасніших своїх відтінків. Така вже властивість справді красивих людей: варто їм зникнути — і всесвіт тьмянішає.

Яке нещастя, який удар, яка безповоротна втрата, добивався я, коли летів до острова. А потім опанував себе, закликавши на допомогу вічну утішальницю філософію.

Коротке знайомство з капітаном Греєм безумовно збагатило мене. Це не втрата, а, навпаки, дарунок долі. Ще один! важливий урок, який дало мені життя.

Неважливо, чому ти вирішуєш стояти до кінця. Хай і через нісенітниці, як-от небажання спустити розцяцьковану ганчірку на флагштоку. «Завжди залишайся собою і ніколи не здавайся — ось головний закон життя», — сказав мені на прощання лорд Руперт. Не має значення, що сказано це було без слів. Я зрозумів.