— Що ж, сама то й сама. Тепер ви почнете жити власним життям.
Ще дивнішим було те, що Летиція не образилася і не обурилася, а витерла сльози і довго дивилася на англійця, нічого не кажучи. Для мене було загадкою, про що вона в цю хвилину думала і що відчувала. Я перестав її розуміти.
Заговорила вона тепер зовсім про інше.
— Кайдани — то пусте. Я принесу ножа і відкрию замок. Вартовий оглушений. А прочуняється — дістане ще. На кораблі майже нікого немає. Капітан, вахтовий начальник і пара днювальних. Хто спробує мене зупинити — вб"ю. Та ніхто й не полізе. Дезессар завинив переді мною. Ми зійдемо на берег. Мені більше нема чого робити на «Ластівці».
Лорд Руперт став заперечувати:
— Я не зможу прийняти цю великодушну пропозицію з двох причин. По-перше, вона матиме для вас серйозні неприємності. Сприяння втечі військовополоненого карається тюрмою. За п"ятдесят тисяч ліврів містер Дезессар поставить на ноги весь Форт-Рояль.
— Ми попливемо на єдиній шлюпці, яка спущена на воду, — гаряче засперечалася Летиція. — Поки він дійде до губернатора, поки вони оголосять розшук, ми встигнемо піти в глиб острова!
— А по-друге, — з незмінною поштивістю продовжив Грей, поклоном віддаючи належне її аргументам, — вартовий уже отямився. Хіба ви не чули, як він засунув засув? Ми не можемо звідси вийти.
Дівчинка обернулася і штовхнула двері. Намарно! Стала в них стукати, погрозливо кликати Йоржа. Відповіддю було мовчання — певно, негідник побіг скаржитися капітану.
Але Дезессар не поспішав з розглядом. Минав час, а ми все сиділи, зачинені в трос-камері.
Як не дивно, Летицію ув"язнення не дуже й засмутило. Я чекав, що моя запальна вихованка здійме галас і грюкання на весь фрегат, але нічого такого. Вона сіла на канати поруч із полоненим і почала випитувати, як він почувається, чи нема десь болю або заніміння, чи не паморочиться голова. Потім взялася згинати й розгинати йому руки і ноги. Лорд Руперт спочатку протестував, але скоро примирився і слухняно виконував усі накази. З його обличчя не сходила м"яка посмішка. Ця мирна, майже ідилічна сцена затягувалася.
А тим часом фрегат потроху повертався до життя. Над нашими головами лунало тупотіння — це протверезілі матроси готували корабель до відплиття. Причалила шлюпка, яка доправила другу зміну: долинали недоладні крики і незугарні співи. Нарешті, задзвенів якірний ланцюг.
Кілька разів я делікатно намагався звернути увагу голубків на те, що відбувалося. Я подавав голос, ввічливо сіпав Летицію дзьобом за пряжку черевика і за край панталонів. Дівчинка не звертала на мене уваги.
Лише коли «Ластівка» накренилася і заскрипіла рангоутом, роблячи розворот, лікар і його пацієнт стрепенулися.
— Боже, ми виходимо в море! — скрикнула Летиція.
А я тобі цілісіньку годину про що торочу?!
— Тепер ми не зможемо зійти на берег. Це я винна!
Вони кинулася до дверей і почала гатити в них з усієї сили.
— Агов, у трюмі! Відкрийте, це я, Епін!
Але ніхто не озивався. Половина команди валялася на падубі напідпитку, решта поралася біля вітрил.
ebooksa