Коли склянки пробили північ і палуба спустіла, Летиція посадила мене на кулак:
— Ну що, подруго, попливеш зі мною чи залишишся на кораблі?
Я обурено фиркнув: що за питання?
— Якби ти знала, що я задумала… — прошепотіла моя вихованка, дивлячись убік.
Не дурень. Зметикував.
Коли в кубрику заснуть, ти пройдеш у дальній кінець трюму, торохнеш Йоржа по довбешці, випустиш лорда Руперта, і ми попливемо на баркасі нічний морем, під яскравими зірками. Краса!
Летиція загорнулася в плащ, під яким, як я помітив, сховала великого пістоля. Стріляти, звісно, не можна було, але удар тяжким руків"ям у скроню звалив би з ніг кого завгодно.
Я стрибав за моєю вихованкою. Серце холонуло від страху. План у дівчинки був відчайдушний, надто багато моментів могли зірватися.
По-перше, як підібратися до вартового непомітно? Йорж! напевне поставиться до нічної появи лікаря сторожко.
По-друге, навіть від сильного удару людина не завжди втрачає свідомість. Можна наробити галасу, від якого прокинеться команда.
По-третє, вахтові скоріш за все помітять, що Епін сідає в баркас не сам…
Поки я подумки перераховував небезпеки і ризики, ми дійшли до юту.
До карцеру можна було потрапити двома способами: або пройшовши через кубрик, або спустившись з юту сходами. Летиція вибрала другий шлях, щоб не йти повз матросів, котрі похитувалися в люлях, і хтось з них, можливо, не спить. Зате з боку кубрика простіше було б підібратися до вартового непоміченим. При спусканні зі східців це ставало майже неможливо — сходи, по-перше, сильно порипували, а по-друге, виводили прямо до трос-камери. Той, хто спускався, одразу потрапляв у поле зору вартового.
Ці перешкоди здавалися мені нездоланними.
Однак Летиція збігла вниз, навіть не намагаючись ховатися.
— Хто там, на посту? — запитала вона, вглядаючись у темряву.
І я ляснув себе крилом по лобі. Вічно я все ускладнюю, проґавлюючи якісь очевидні обставини.
Звісно ж, Йоржа, давно змінили! Біля карцеру чергує інша людина, у якої немає причин стерегтися корабельного лікаря.
Подальші дії відразу перестали здаватися мені авантюрою, яку важко здійснити.
— Це я, М’якушка, — пролунало знизу. — Що, синку, не спиться?
ebooksa