— Не думав, що з сірого бретонського борошна може спектися такий-ось млинчик, — з веселим сміхом сказав Гаррі, кидаючи карти. — Обережніше, приятелю! За такі фокуси вам одного разу відріжуть вуха.
Мовлено це було без жодного виклику, тоном жартівливої поради. Але суб"єкти, подібні до Пронози, звикли сприймати незлобивість як вияв слабкості.
Мічман, який був на півголови вище, з лайкою кинув у миршавого ірландця олов"яного кухля. Сіпнувши головою, Логан ухилився, спритно вискочив з-за столу і, коли супротивник налетів на нього з кулаками, кількома швидкими, точними ударами загнав нахабу в куток. На біду, саме в цій частині кают-компанії на стіні висіли абордажні шаблі. Проноза вихопив одну з піхов і заволав: «Уб"ю!»
Мене завжди дивувало, що Гаррі тримає при собі зброю, яка висить у нього збоку, навіть коли він піднімався на марс, щоб оглянути горизонт. Я пояснював цю звичку колишньою службою на військовому флоті. Тепер дивакувата звичка врятувала йому життя чи принаймні врятувала від каліцтва.
У короткій сутичці, яка змусила інших кинутися врозтіч з-за столу, Логан обеззброїв задираку і лупив плазом шаблі по спині й дупі, поки Проноза не втік геть. Здобувши перемогу, штурман, наче нічого й не було, розсміявся і попросив усіх присутніх у кают-компанії не розповідати капітанові про те, що сталося, а то дурнуватий хлопчисько втрапить під арешт. На цьому справа й скінчилася.
Але трохи пізніше між Летицією і Гаррі відбулася розмова, яка здалася мені примітною.
— Чому ви не закололи негідника? — запитала вона. — Вам нічого б за це не було. Він образив вас і першим оголив зброю. А тепер ви нажили лютого ворога, який цілком здатен завдати удару тишком-нишком.
Штурман безтурботно здвигнув плечима:
— Ви погано знаєте людей, юначе. Це щеня, отримавши прочуханку, буде лизати мені руку і махати хвостом. Звісно, можна було його прикінчити — ніхто б не засмутився. Та Господь сказав: «Не убий».
Він урочисто підняв палець.
— І ви ніколи нікого не вбивали? — знічено запитала Летиція, певно, згадавши застреленого розбійника з великої дороги.
— Чому ж, багато разів. У нашому світі без цього, на жаль, не проживеш.
— А заповідь?
— У мене суворе правило. — Штурман з погордою торкнувся вуса. — Знищив живу душу — приведи на світ іншу. Тоді Бог тобі вибачить. Я веду дуже точний підрахунок. За своє життя мені довелося прикінчити вісімнадцять чоловік, а дітей у мене в різних портах від Вера-Круса до Риги народилося сімнадцять. Так що на сей момент я в боргу перед Всевишнім на одного покійника, та скоро розплачуся за векселем — п’ять моїх баб вагітні.
Моя вихованка була вражена такою бухгалтерією.
— Сімнадцятеро дітей?! І про всіх ви піклуєтеся?
— Боже збав. Я навіть не знаю, скільки з них живих, а скільки померло. Це вже не мої клопоти. Якщо дитина знадобилася Господу, я тут ні до чого. Але ви не думайте, приятелю, що у Гаррі Логана немає серця. У мене в Форт-Роялі, на острові Мартиніка, росте улюблений син, крихітка Джеремі. — Ірландець схлипнув. — До нього і тільки до нього тягнеться моє серце!
Осіб, схожих на Логана, я, мабуть, ще не зустрічав. Приятелювання моєї вихованки з такою неординарною людиною, певно, можна тільки вітати.
Однак найбільше пощастило нам із сусідом по каюті. Це при тому, що почалося це знайомство доволі страхітливо.
Як я вже розповідав, у перший день плавання ми бачили капелана лише здалеку. Ніч він провів на верхній койці, всього за три чи чотири фути над Летицією, але, перебуваючи їв хворобливому стані, вона знову-таки не перемовилася з монахом жодним словом.
ebooksa