— Не знаю, — нарешті сказав монах. — Моє ремесло полягає в тому, щоб бачити в людях не зовнішню оболонку, а внутрішню сутність. У мене не зовсім такий погляд, як у інших. Можливо, миряни не помічають нечоловічого трепету і вражаючої ніжності у вашому погляді. Хоч це найперше, на що звертаєш увагу. Однак розкажіть, дитя моє, що спонукало вас вдатися до такої небезпечної пригоди? Певно, якась любовна історія?
Францисканець вимовив це з такою ласкавого, поблажливою посмішкою, що я відразу перестав його боятися. І Летиція теж.
Опустивши голову до самого плеча капелана, вона розповіла всю правду.
Він слухав, киваючи. Час від часу хрестився, перебирав чотки, шепотів Ім’я Господнє, а якщо вона затиналася, підбадьорюючи, погладжував її стрижену маківку.
Зізнавшись у тому, що нічого не розуміє в медицині й страшенно боїться, раптом хтось пораниться чи захворіє, Летиція гірко розплакалася і більше вже не могла говорити розбірливо. Все схлипувала, каялася в себелюбстві, легковажності, обмані й повторювала: «Що мені робити? Що мені робити?» Прорвалася напруга останніх днів. Досить було лише кількох слів співчуття, щоб внутрішній захист моєї дівчинки дав тріщину. Я підстрибував на койці і співчутливо клекотав. Капелан видавав приблизно такі самі звуки.
Давши оповідачці виплакатися, він витягнув з широкого рукава ряси хустку і змусив Летицію висякатися.
— Не мучте себе. Ви вдалися до обману з найкращих причин. Якщо це і гріх, то невеликий, а до невеликих гріхів Господь поблажливий. Ви ж Йому особливо любі, в цьому в мене немає жодних сумнівів.
Монах лукаво посміхнувся:
— Не вірите? Так я вам зараз надам неспростовні докази Божої милості. Знаєте, ким. був смиренний брат Астольф, тобто ваш покірний слуга, перед тим, як прийняв постриг? Університетським хірургом у місті Ренне.
Він засміявся, радіючи з її здивування.
— Якщо ви готові вчитися медичних наук, я наставлятиму вас.
Це дійсно було чудо і дар Божий!
Летиція розкрила рота, не в змозі вимовити ані звука, а я, навпаки, розродився радісним клекотом.
— Папуга у вас тупуватий, — зазначив брат Астольф, дещо погіршивши моє про нього враження. — Чого він злякався? А ще кажуть, що птахи здатні відчувати настрій людей.
Моя вихованка, на жаль, за мене не заступилася. Вона навіть не глянула в мій бік.
— Чому ні арматор, ні капітан не знають про ваше минуле? — запитала вона, ще не до кінця повіривши у свій талан. — Лікар і священик в одній особі! Будь-який судновласник був би щасливий мати такого члена команди!
— Я більше не лікую людей. Спочатку я намагався поєднувати стару професію з новою, але зцілювати тіло і зцілювати душу — речі зовсім різні, вони погано між собою сполучаються. Врешті-решт мені довелося зробити вибір на користь місії більш важливої. Адже найнебезпечніші хвороби приховує в собі саме душа. І нерідко буває, що заради її зцілення доводиться жертвувати здоров’ям тіла. Взяти, приміром, хоча б обітницю цноти, якої змушені дотримуватися католицькі священики, щоб послабити свою тілесність і укріпити духовність. Це насилля над людською природою, за яке ми, представники духівництва, розплачуємося хворобами передміхурової залози. — Францисканець засміявся. — Та, запевняю вас, труднощі сечовипускання — мала плата за звільнення від пут чуттєвості. До речі, у нашого артилериста Кабана застаріла аденома простати. Він обов’язково звернеться до вас по допомогу. Я навчу вас робити лікувальний масаж, це неважко. Набагато важче звільнити мсьє Кабана від хворобливої жадібності і вродженої недоброзичливості, головних хвороб цієї людини. Метр Сальє на прізвисько Кліщ страждає від виразки шлунка, від чого непогано допомагає декокт шавлії. Однак ще гірша виразка, яку називають черствістю, роз’їдає не живіт, а душу королівського писаря, і тут, боюся, допомогти набагато важче.
Монах сумно зітхнув і перехрестився.
— Знаєте, сину мій (давайте я буду називати вас так, щоб не обмовитися при сторонніх), я до того поглинутий таємницями духовної природи людини, що зовсім втратив інтерес до її фізичної конституції. Бо тут вічне, а там всього лише тлінне. Однак без щирого інтересу до тлінного, до слабкої плоті неможливо бути гарним лікарем. Я дав обітницю в ім"я свого чернечого служіння відмовитися від служіння лікарського. Часом мені, на жаль, доводилося порушувати цю клятву, тому що дуже всіх шкода, та я вірю і знаю, що молитва — засіб більш ефективний, ніж лікувальні трави чи кровопускання.
Я скептично похитав головою. Маю сумнів, що читання «Отче наш» може полегшити нестерпний свербіж, який з"являється через линяння пір"я, або біль від укусу злої перуанської блохи. Панотець Астольф, немов почувши мої заперечення, відразу ж на це відповів:
ebooksa