Геллоран. Це повинен бути Геллоран. Бо чого б Джек пішов так раптово, не закінчивши... не прикінчивши її!
Тому що йому не було коли лінуватися. Джекові треба було швидко розшукати Денні і... і зробити свою справу Перш ніж Геллоран зуміє покласти цьому край.
А може, все вже скінчено?
Венді чула виття ліфта, що піднімається.
(О Господи, будь ласка, ні, кров, кров ще свіжа, не дозволь статися непоправному)
Якимось дивом вона знайшла сили встати і, хитаючись, пройти через спальню й руїни вітальні до закритих дверей. Штовхнувши їх, Венді вийшла в коридор.
— Денні! — закричала вона, морщачись від болю в грудях. — Містере Геллоран! Є тут хто-небудь? Хто-небудь?
Укотре зупинився ліфт. Вона почула металевий брязкіт розчинених ривком дверцят, а потім подумала, що чує якісь слова. Може, вона придумала це. Через занадто голосний вітер важко було сказати напевне.
Спираючись об стіну, вона дісталася до кінця короткого коридорчика. Венді вже зібралася звернути за кут, коли вниз по сходовій клітці й шахті ліфта поплив крик, що змусив її остовпіти:
— Денні! Виходь, щеня! Виходь і отримай своє! Будь чоловіком!
Джек. На третьому або четвертому поверсі. Шукає Денні.
Вона звернула за ріг, спіткнулася, мало не впала. У неї перехопило подих. Приблизно за чверть шляху від сходів щось
(хтось?)
лежало під стіною безформною купою. Венді пішла швидше, морщачись щоразу, як вага її тіла тиснула на ушкоджену ногу. Вона розгледіла, що це чоловік, а, присунувшись ближче, зрозуміла, що означало дзижчання мотора.
Містер Геллоран. Усе-таки він приїхав.
Венді обережно опустилася поруч із ним на коліна, шепочучи найпростішу молитву — хай він буде живий, хай! У Геллорана з носа текла кров, а з рота виплеснувся страшний кривавий згусток. Половина обличчя перетворилася на розпухлий ліловий синець. Але, дякувати Богу, Дік дихав. Хрипко, глибоко, аж уся грудна клітка тряслася.
Венді уважно придивилася до нього й широко розплющила очі. Рукав куртки, надягнутої на Геллорана, почорнів і обвуглився. Половина куртки продерта наскрізь. У волоссі запеклася кров, а по шиї вниз збігала страшна, хоч і не глибока, подряпина.
(Господи, що з ним сталося?)
— Деннії — гарчав нагорі хрипкий роздратований голос. — Виходьу щоб тебе!
Зараз часу на роздуми не було. Венді затрясла Геллорана, кривлячи обличчя від гострих спалахів болю в ребрах. Бік відчувався гарячою розчавленою масою.