Сяйво

(А якщо ребра протикають мені легені, коли я ворушуся?)

Але й тут нічого не можна було вдіяти. Якщо Джек розшукає Денні, він уб’є його, заб’є до смерті молотком, як намагався забити Венді.

Тому вона трясла Геллорана, а потім заходилася легенько поплескувати по тій щоці, на якій не було синця.

— Прийдіть до тями, — говорила вона. — Містере Гелло-не, ви повинні прийти до тями. Будь ласка... прошу вас...

Нагорі без утоми стукав молоток — це Джек Торренс розшукував свого сина.

Денні стояв, притулившись до дверей, дивлячись туди, де з’єднувалися коридори. Молоток не перестаючи бив по стінах у рваному ритмі, й удари звучали все голосніше. Істота, що гналася за Денні, пронизливо кричала, вила й лаялася. Сон і ява з’єдналися без єдиного шва.

Істота звернула за ріг.

Те, що відчув Денні, до певної міри було полегшенням. Це не був його батько. Маска обличчя й тіла роздерлася, розповзлась і зробилася атрибутом невдалого жарту. Хіба це тато — це чудовисько із суботньої передачі «Вечірнє шок-шоу», жахлива істота, що обертає очима, горбиться і втягує голову в плечі, а сорочка на ньому просочена кров’ю? Ні, який же це тато!

— Зараз, клянуся Богом, — видихнуло чудовисько. Обтерло губи тремтячою рукою. — Зараз ти довідаєшся, хто тут хазяїн. Побачиш. їм не ти потрібний, а я. Я! Я! — І махнуло подряпаним молотком, двобічна голівка якого вже втратила форму й оббилася від незліченних ударів. Той урізався в стіну, пробивши в шовковистих шпалерах круглу дірку. Вилетіла хмарина вапняного пилу Істота посміхнулася.

— Побачимо, як ти тепер будеш свої фокуси показувати, — пробурмотіло чудовисько. — Я не вчора народився, зрозуміло? І з колиски мене нянька не впускала, Господь свідок. Хлопчику, я маю намір виконати стосовно тебе свій батьківський обов’язок.

Денні сказав:

— Ти не мій тато.

Істота зупинилася. На мить здалася просто розгубленою — начебто точно не знала, хто або що вона таке. Потім рушила далі. Молоток зі свистом ударив по дверях, і вони глухо відгукнулися: «бум!».

— Брешеш, — сказала істота. — Інакше хто ж я такий? У мене дві родимки, у мене пупок чашечкою, у мене навіть інструмент є, хлопче. Запитай маму.

— Ти — маска, — сказав Денні. — Просто несправжнє обличчя. Просто ти не такий мертвий, як інші, ото і знадобився готелю. Але коли він з тобою закінчить, ти перетворишся на порожнє місце. На ніщо. Я не боюся тебе.

— Будеш боятися! — завила істота. Невблаганний молоток опустився, зі свистом врізавшись у килим між ступнями Денні. Хлопчик не відступив.

— Ти оббрехав мене! Ти об’єднався з нею! Ти щось замишляв проти мене! І обманював! Списав на останньому іспиті: — З-під волохатих брів на Денні блиснули очі. У них світилася хитрість божевільного. — Нічого, я й це знайду. Твір десь у підвалі. Я знайду його. Мені пообіцяли, що я зможу дивитися все, що захочу.

Істота знову замахнулася.

— Так, пообіцяли, — погодився Денні. — Але вони брешуть.

Молоток завмер у вищій точці розмаху.