Брат Петро постарався не даремно. Чотири смолоскипи змусили пітьму відступити, й подив наш лише посилилося. Зала була справді величезною — в багато разів більшою за новий собор Сен-Дені, Ліворуч, біля протилежної стіни, з каміння вибивався потужний потік і з шумом падав у великий круглий колодязь.
Над водостоком колись було вирізьблене в камені зображення, та чиїсь руки постаралися й тут, знищивши все. Ці ж руки пройшлися по стінах, залишивши скрізь сліди зубила.
Зала виявилася цілковито порожньою, якщо не враховувати того, що було в центрі.
Спочатку я ніяк не міг зрозуміти, що це. Велике, кругле, із цільного каменю…
— Стіл! — збагнув Ансельм. — Кров Христова, стіл!
Ми підійшли ближче. Хлопець не помилився. Це справді був стіл — рівний, полірований, із широкими кріслами навколо, теж із цільного каменю. Посеред столу чиїсь руки вибили хрест — нерівний, незвичної форми.
— Одне, два… чотири, — італієць взявся обходити навколо дивну споруду. — Десять… Отче Гільйоме! Дванадцять крісел! Це ж…
— Круглий Стіл, — посміхнувся я. — Залишається зачекати на месіра Артура.
— Але ж… Лоґри! Отче Гільйоме, пам’ятаєте?
Я, звісно ж, пам’ятав.
— Брате Ансельме! Захоплююся вашою фантазією. Зазирніть під стіл, там часом не лежить Ескалібур?
— А хто такі ці… лоґри? — поцікавився П’єр. — Вони що, гноми?
— Зважаючи на крісла, ні, — італієць ніяк не реагував на мої слова, але під стіл таки зазирнув. — Лоґри, брате Петре, це ті, ким правив Артур.
— А хто такий Артур?
Увесь цей час Анжела стояла мовчки, і я ніяк не міг зрозуміти, чого вона боїться, У залі нічого страшного немає, і навіть Його Високопреосвященство Джованні Орсіні не знайшов би тут нічого гідного осуду. Хрест — і той був.
— Тут колись теж жили лоґри, — збуджено заговорив Ансельм, нашвидку пояснивши братові Петру, хто такий Артур. — Напевно, в кожного лоґрського короля був свій Круглий Стіл. Пам’ятаєте, отче Гільйоме, сеньйор Гуго згадав якийсь Орден Лоґрів?
Я кивнув — фантазії італійця несподівано здалися не такими вже й неможливими.
— І ти думаєш, брате Ансельме, що д’Еконсбефи не даремно переїхали сюди?
— Ну, звісно ж! Тут має бути ще щось…
Ансельм ще раз обійшов стіл, потім рушив до найближчої стіни.
ebooksa