— Брате Ансельме! — П’єр злякано відсунувся. — Гріх це!
— Зараз покладемо на місце! — відмахнувся той. — Дивіться, отче Гільйоме!
Скляний браслет, темно-синій, з малюнком, виконаним білою фарбою. Якісь безглузді квіточки…
— Я запам’ятав. Покладіть.
Ансельм ще раз подивився на знахідку й не без жалю повернув її мертвій власниці.
— Отже… — почав я.
— Отже, — підхопив італієць, — Жанна де Гарр — справжня — мертва. Напевно, було так — перед весіллям вона втекла до замку, і там…
— З нею щось сталося, — перебив я.
— Її було вбито. І поховано тут. Але потім чомусь у село заслано чорнокосу. Навіщо?
— А щоб її в замку не шукати, — раптом заявив П’єр.
— Точно! — італієць клацнув пальцями. — Сеньйори дуже не хочуть, щоб туди зайвий раз хтось потикався!
Я кивнув — усе складалося. Посварившись із де Пуаньяком, Жанна поспішила туди, де могла знайти захист. Але знайшла смерть. Однак, її й далі шукали. Хоча б Арман, котрий мріяв про багатий посаг.
— А чому… чому ви думаєте, що це Жанна? — тихо запитала дівчина.
Ми перезирнулися.
— Ну… Якщо дотримуватися логіки, — трохи поблажливо почав італієць, — це може бути, хто завгодно. Будь-яка руда жінка, яка носила синій браслет. Але вона загинула кілька років тому — й кілька років тому зникла Жанна. Руді більше в окрузі не зникали. Й ще хрестик. Його немає — чому?
Ансельм трохи виждав і повчально закінчив:
— А от чому! Самозванка повернулася до села — точніше прийшла — із Жанниним хрестиком! Адже її рідні, а можливо, й Арман, пам’ятали, який хрестик був у дівчини.
— І все ж таки, — тихо, але вперто повторила Анжела. — Це може бути й не вона.
— Теоретично, — погодився я. — Але є ще одна прикмета. Перевіримо, коли повернемося до Артигата. А зараз — ходімо. Брате Петре, прочитайте молитву за упокій душі.
Коридор вів далі, ліворуч і праворуч темніли ніші, але ми вже не заглядали туди. Царство смерті… Раптом я подумав, що десь тут може лежати брат Умберто Лючані, посланець Його Високопреосвященства. Але ні хреста, ні напису ми більше не побачили.
ebooksa