— Не схоже, щоби тут славили Христа, — італієць похитав головою, вказавши на вхід. — Хай хоч що тут раніше було, але присягаюся — це не хрест… Брате Петре, то це тут демони бешкетували?
— Демони тут були, — нормандець скосив на мене око й зітхнув. — Демони тут шуміли. Демони тягали камені.
— Точно! — Ансельм гмикнув. — Отче Гільйоме, я, здається, зрозумів!
Він віддав дорожню торбу набурмошеному П’єру й швидко підбіг до входу. Зазирнувши туди, помахав рукою:
— Сюди! Дивіться!
Ми підійшли ближче. Я помітив — Анжелі недобре. Зрозуміло, вона вже бувала тут. І, можливо, не тільки зовні.
— Вони завалювали вхід! Отче Гільйоме, схоже, тутешня погань здогадувалася, що ми збираємося до неї в гості.
Хлопець, здається, не помилявся. Величезні камені загороджували прохід. Їх поклали недавно — зовсім недавно. Демонам довелося неабияк попрацювати. Зблизька вхід здавався величезним — щонайменше на три людські зрости заввишки. Ансельм поторкав нижні камені, перехрестився й почав обережно підніматися вгору.
— Ансельме, не треба! — крикнула Анжела, але італієць лише розсміявся й зник у тіні.
Ми мовчки чекали, прислухаючись до шурхотіння й легкого стукоту каменів. Нарешті Ансельм виринув назовні, й вигляд у нього був досить задоволений.
— Брате Петре! Довго ця нечисть тут орудувала?
— Ми біля багаття сидіти… сиділи. Ми шум чули… — обережно почав П’єр.
— Недовго, — втрутилася Анжела. — Ми почули шум, і отець Петро вирішив подивитися. Я його вмовляла…
— Ого! — вигукнув Ансельм. — Ти, брате Петре, герой!
Сперечатися не доводилось.
— Я молитву прочитав, — поважно промовив нормандець. — Я пам’ятаю… пам’ятав… як отець Гільйом демона хрестом гнати… гнав.
— І гнатиме! Так ось, отче Гільйоме, наш скромний демоноборець їх, схоже, злякав. Каміння накидано добряче, але пролізти можна.
Отут уже і я зацікавився. У демонських лігвиськах бувати ще не випадало, до того ж, нелюди не даремно намагалися закидати вхід.
— Не треба! — зненацька мовила Анжела. — Святі отці! Заради Господа! Не ходіть туди! Там смерть.
— Це яка? — італієць підморгнув П’єрові. — З косою? Дочко моя, цього замало, щоб зжерти трьох братів із Сен-Дені! Чи не так, отче Гільйоме?!
ebooksa