Я лише зітхнув — доблесному отцю Ансельму заледве вісімнадцять. Ще зовсім недавно він скакав на дерев’яному конику…
Італієць зістрибнув униз і взявся знімати пояс, після чого кивнув П"єрові. Статут Святого Бенедикта, який велить нам підперізуватися мотузкою, виявився дуже доречним. Знявши свого пояса, я підійшов до Анжели:
— Дочко моя! Розумніше тобі розповісти все зараз.
— Розумніше? — Її очі блиснули. — Ви так кажете всім, кого тягнете на вогнище?
— На вогнище? Дочко моя, за пограбування ризниці нікого не спалюють. Чи… ти маєш на увазі щось інше? Адже тобі часто доводилося бувати в замку д’Еконсбефів?
Вона відвернулася, не відповідаючи.
— Демон, якого я зустрів біля Артигата, приходив із замку? Він приходив до тебе, дочко моя? Вогнище не загрожує тим, хто не зробив нічого злого. Але Жанну де Гарр убито!
— То була не Жанна де Гарр, — Анжела різко повернулася, обличчя побіліло, губи стиснулися. — І ви це знаєте! Тому, що ви самі — демон!
— Ти чого сказати-говорити? — П’єр почув останні слова й погрозливо рушив просто на дівчину, засукуючи рукава. — Єретиця безбожна! Та я тебе…
Я жестом зупинив розлюченого нормандця. Вже вдруге мене вважали нечистою силою. Ця дівчина й…
— Тобі сказав це твій приятель? Кошлатий такий, із поясом?
— З яким? — Анжела озирнулася й відступила на крок. — Я не знаю…
— Дуже гарний пояс. Із пряжкою у вигляді фенікса. Той самий, якого демон позичив сеньйорові Пилипу д’Еконсбефу.
Дівчина знов озирнулася й раптом кинулася бігти. Я залишився на місці. Не лише тому, що негоже ченцеві гнатися за юницею.
Її слова про вогнище починали скидатися на правду.
Напевно, вона непогано бігала, але довгий недоладний плащ, якого Анжела не здогадалася скинути, заважав. Почувся свист — Ансельм миттю скинув рясу та кинувся слідом.
Дівчина була вже на узліссі, ще мить — і вона зникне за деревами, але край плаща зачепився за гілку. Анжела похитнулася, впала, спробувала підхопитися — та Ансельм був уже поруч. Поштовх — дівчина знов опинилася на землі, італієць схопив її за руку…
— Потолоч! Дияволиця!
Крик. Я поквапився до них, помітивши, як хлопець, притискаючи її голову до землі, другою рукою вивертає кисть. Я знав цей прийом — ще відтоді, як хлопчиськом бився на подвір’ї нашого замку.
— Кажи, погань! Що ви задумали?
ebooksa