Марк замислився.
— Насправді це не так. Так говорити неправильно. Наприклад, деякі фізичні відкриття зробили завдяки математиці. Я маю на увазі, математики часто відкривали щось до того, як його знаходили фізики.
Валентина Іванівна Бортник недовірливо звела брову.
— Можеш навести приклади?
— Е… — Марк вагався не довше як секунду, — чорні діри. Був один учений, який іще зовсім молодим розв’язав рівняння теорії відносності й довів, що дуже великі зірки наприкінці свого життя перетворюються на чорні діри. Ніби як схлопуються. Але йому ніхто не вірив. Навіть Ейнштейн не вірив, хоча це були його рівняння та розв’язок здавався правильним. Десятиліттями вчені заперечували, що такі об’єкти існують у природі, поки їх не знайшли в космосі…
Натянута поквапилася перервати хлопця. Вона дуже мало знала про теорію відносності Ейнштейна та ще менше про чорні діри, тож не хотіла, щоб якийсь шмаркатий восьмикласник почав заганяти її за хмари.
— Добре. Зрозуміло. Ти молодець, представлений тобою метод дуже оригінальний, я на таке не очікувала. Ти молодець, — повторила вона. Потім провела долонею по розгорненому класному журналові та, не втримавшись, запитала: — Звідки ти знаєш про чорні діри та теорію відносності?
— Дід розповідав. — Марк пригадав кутасте дідове обличчя з пихато випнутою щелепою та стримано посміхнувся. — І ще я читав. Дід дає мені книжки, де про таке написано.
Натянута все ще притримувала руками фанерний круг. Хлопчак обтрусив долоні від крейди, забрав його й, увесь скулившись, подався на своє місце. Наступною виступала Леся Єзерська, староста 8-А. Вона підготувала доповідь про три альтернативні способи доведення теореми Піфагора: метод площ Ґарфілда, спрощене доведення Евкліда й алгебраїчний метод Мьольмана. Після того як Єзерська закінчила, Валентина Іванівна з легкою іронією в голосі поцікавилася, чи хто-небудь іще бажає отримати 12 балів із геометрії. Охочих не виявилося, і вона сама розповіла про ще два способи — метод побудови Гофмана та доведення Нільсена.
Повернувшись на своє місце, Марк бачив, однак не осягав нічого з того, що відбувалось біля дошки. Він почувався так, наче потрапив до ями із сонними кобрами. Ніхто не штурхав його, поки він ішов поміж рядами до своєї парти, ніхто не кидав услід лайливих образ, але попри це хлопчак відчував, як повітря довкола нього буквально загусає від ненависті.
44
Після уроку частина хлопців 8-А зібралася неподалік кабінету геометрії й хвилину чи півтори про щось зосереджено радилася. Марк не помічав недобрих позирків чи жестів у свій бік, але нутром відчував: шепочуться про нього. Він захотів якнайшвидше вшитися зі школи, але, вийшовши з класу, зрозумів, що спершу мусить зайти до туалету.
Ні на кого не дивлячись, затиснувши Арсенову установу під пахвою, Марк задріботів повз підозріло притихлих однокласників до кінця коридору. У туалеті він поставив фанерний диск біля вікна та швидко помочився. Абияк заправивши сорочку в джинси, хлопець забрав круг із підвіконня й попрямував до виходу з туалету, коли дорогу перегородили Лямчик, Божко, Мрозович і ще четверо хлопців із 8-А. Марк устиг відзначити, що п’ятьом із семи він не раз допомагав під час контрольної або ж давав списати домашнє завдання перед початком уроків.
— Хана тобі, Мордор! — Мрозович ледь не вищав від захвату, вкрите прищами пташине обличчя пашіло жаром. — Молись, сука!
Він видер із Маркових рук фанерний диск і жбурнув його до вікна. Потому схопив хлопчака за барки, потрусив і спробував потягти в глиб туалету, проте не впорався. Орест був надто малим, і тонким кістлявим рукам, схожим на лапки крихітної мавпочки, не вистачало сили, щоб упоратися самотужки. Йому допомогли Єгор із Олегом: разом узяли Марка під пахви й поволокли до унітазів. Усі решта зайшли слідом. Хтось причинив двері.
Марк зціпив зуби, не опирався та мовчав.
— Ну що, гандон, допригався? — зашипів Мрозович. — Ставай на коліна!
— Заспокойся. — Лямчик притримав Ореста, повернув голову до Марка й наблизився до нього впритул. — Ми ж хотіли по-хорошому, — він говорив негучно, ледве ворушачи губами, не зводячи із хлопчака ледь примружених очей. — Ти тепер задоволений, так?
Маркові зелені очі стали темними, мов пляшкове скло. Хлопець тупився в нікуди й не видавав жодного звуку. Єгор щосили штурхнув його в груди, Марк заточився та вдарився потилицею об кахлі, проте встояв на ногах, втримавшись рукою за холодну стіну.
— Думаєш, ти самий розумний? — Лямчик нависнув над Марком і спльовував слова, наче насіння — ще одна невідь у кого скопійована звичка. — Особливий, бляха? — Жодного звуку у відповідь. — Відповідай!
ebooksa