Жахослов ,

– У такому разі і ти теж…

Кейт показала на дещо, і Клара повернула шию. Вздовж її корсажа, трохи вище від стегна, тягнулися паралельні розрізи, наче відкриті рани.

Клара свиснула.

– Я навіть подуву вітерцю не відчула.

Юкі теж знайшла акуратні розрізи на своєму кімоно, що зяяли в рукаві, наче вентиляційні отвори.

– Лише гострою зброєю можна було зробити таке непомітно, – промовила японка. – Дуже тонкі леза. І дуже вправна рука.

Вона взяла три чайні ложечки і вклала їх між пальцями, потім стиснула кулак. А тоді імпровізованими кігтями розрізала повітря, демонструючи, як було завдано удар.

Кейт підозрювала, що Юкі може завдати більшої шкоди чайними ложечками, ніж пересічний апаш своїм стилетом.

Вона згадала гострі пазурі Ґіньйоля – три маленькі кинджали, що зненацька виступали з-під розірваних на кінчиках пальців рукавичок.

– Я бачила… здається, я бачила Ґіньйоля, – сказала Кейт.

– Чоловіка в масці, – поправила Клара. – Він міг бути ким завгодно.

– Я теж його бачила, – сказала Юкі. – Справжнього Ґіньйоля. Того ж самого, що в театрі. Різні костюми, різні маски… але ті самі очі.

Перс не виявляв занепокоєння.

– Гадаю, нам слід сприймати це як попередження, – сказала Кейт. – Усі ми живі, тому що Ґіньйоль дозволив нам жити.

Юкі поклала ложечки на стіл. Незважаючи на вдалий потрійний напад, вона вважала, що має гарні шанси в битві на парасольці проти кігтів.

Що ж, можливо…

Клара була сердита. У її розпорядженні було не так багато суконь, як вона звикла. Покидаючи Китай, вона мала на руках лише деякі коштовності, які довелося продати. Тож купувати одяг за цінами європейських кутюр’є було їй не по кишені. Тому окрім заробітної платні вона просила виділити їй кошти на поповнення гардеробу. Перс урахував, що будь-які потреби в одязі мають узгоджуватись із костюмерним відділом. З огляду на довготривалі домовленості месьє Ерік мав у своєму розпорядженні частину майна Паризької Опери. Кумедно буде, думала Кейт, бачити як Клара дефілює у вбранні Емілії з Ліверпуля чи Марії Стюарт.[116] Особисто вона просто візьме свій дорожній набір для шиття і непомітно полагодить одяг.

Оглянувши залишки своєї сукні, англійка торкнулася неушкодженої шкіри, обмацала цілі ребра. Тіло в неї теж було бліде, як у порцелянової ляльки. Може, вона приймала ванни з відбілювачем? Чи з розчином миш’яку?

– Це було не попередження, – промовила Юкі. – Змії не роблять попереджень. Вони просто жалять. Це запрошення.

– …на чай із танцями? – уїдливо спитала Клара.